8 ЛИСТОПАДА 2023 РОКУ
Етногеографія Запорізької області.
Етнографічні регіони України. Коли вони сформувалися та звідки пішли їхні назви
У процесі тривалого і складного історичного розвитку за окремими частинами території України закріпилися певні назви: Галичина, Волинь, Буковина, Поділля, Слобожанщина, Західна Україна, Таврія, Бессарабія, Покуття, Запоріжжя, Гетьманщина та ін. Однак, про що нам говорять ці назви? Коли вони з’явилися? Що це за землі і хто на них живе? Ми й досі послуговуємося цими назвами, хоча офіційний статус вони давно втратили. Сучасні адміністративні області України – доволі умовний поділ території, який часто не відповідає реаліям: побут, звичаї, традиції жителів сусідніх сіл одного району можуть значно різнитися, а от у життєвому укладі мешканців різних областей можна знайти багато спільного. Звичайно, урбанізація зрівняла українців на сході і заході, на півдні, півночі та в центрі. Однак давайте не будемо забувати нашу минувшину. Розповідають svitua.org з посиланням на Igotoworld.com.
Українська етнографія як наука зародилася наприкінці 18 століття. З цього часу й почалися спроби поділити територію України на різні історико-етнографічні, культурні, діалектні регіони. Наслідком цього стало велика кількість варіацій такого поділу. На сьогодні можна знайти щонайменше півтора десятка різноманітних карт, на яких вчені позначають межі «особливих» районів. І часто думки одних науковців не збігаються, а то й суперечать думкам інших.
Запорізька область
Тварини Запорізької області, занесені до Червоної книги України
Рослини Запорізької області, занесені до Червоної книги України
Кухня Запоріжжя. Улюблені справи.
Запорізька кухня прикрасить стіл і придасться в поході
Українські національні обереги – безцінна спадщина минулих часів. Наші предки використовували захисні амулети та знаки ще за часів панування слов’янських племен на території від Карпат, до луганських териконів. Традиції оберігати свій дім від духів та всілякої нечисті збереглися в Україні й донині.
Український національний одяг: від історії до сучасності
У національному одязі кожної країни відображена національна свідомість нації, її естетичний ідеал, прагнення та цінності. В цьому сенсі український національний костюм є багатогранним явищем. В його образі поєднані такі риси, як слов’янська душа, східна любов до яскравих кольорів та західна нотка витонченої елегантності.
Запорозькі козаки: їх обряди та звичаї
У реєстрового та запорізького козацтва, як і у решти професійних груп Середньовіччя загалом, з часом виникла і запрацювала своя власна обрядовість. Вона проходила через всі сфери діяльності, та й життя також. Ймовірно, що середовище запорізького козацтва виробило їх в останні часи існування Січі, та цілком можливо, що більшість з них сформувались і набагато раніше. Обряди та ритуали козаків були напряму пов’язані з тим зайняттям, що складало їх життя – військовою справою. Вона проходила через весь їх побут, виявлялась в усьому, що їх оточувало.
Обряди прийому та посвяти в козаки також мали характер військових дій. Спочатку йшла перша фаза цієї своєрідної ініціації – хлопець відокремлювався від громади та йшов у світ. Супроводжувалось це відповідними обрядами – майбутній запорожець проводився «на той світ». Коли новий воїн приходив на Січ, він також проходив обряди, тільки вже прийому. Вони включали урочисту присягу товариству, на вірність та прийняття православ’я у випадку, якщо молодик був іншої віри. Отримавши статус «молодика», воїн навчався військової справи, знайомився та навчався дотримуватись правил повсякденного життя в громаді та поведінки справжнього козака. На цей період молодика всіляко принижували, підкреслювали його залежний стан, в поведінці, взаємовідносинах і навіть в зовнішньому вигляді. Так проходила друга фаза як перехідна до наступної. Зараз молодики були об’єктом для биття, принижень, виконували дрібні та інколи навіть принизливі доручення, були служителями при старшині та інших козаках, які вже мали певний високий статус.
Стати козаком-запорожцем було не так вже й легко: іспит міг бути з вживання доволі бридкої їжі, їзди на дикому коні. До іспиту могло входити завдання пройти над Дніпровою кручею напідпитку по колоді, або пропливти на човнах по Дніпру, випробувалась винахідливість юнака та багато інших незвичних та складних завдань. Тільки пройшовши через всі ці іспити з честю, ініціант міг бути допущений до морського походу на турків. Коли ініціація вважалась успішно пройденою, новий козак був прийнятий до одного з куренів Січі і приймав нове ім’я – це означало його нове народження вже не як простої людини, а як січового козака.
Козацькі ради запорожців також проводилися у супроводі обрядових дій, як і курінні та паланкові сходки. Ради загальні намагались провести в святкові дні, наприклад, 1 січня, 1 жовтня – на свято Покрови, другій та третій день Великодня. Окремо при потребі збирались термінові ради – якщо виникала якась важлива справа, що потребувала вирішення. Початок ради був ознаменований ударом довбиша в литаври, осавул виносив січовий прапор (хоругви) та ставив його біля церкви на площі. В центр ставала старшина, навколо розміщувались козаки, і обмінювались привітаннями, кланяючись один одному.
Виборна рада мала також свої звичаї. Коли кошовий отаман та старшина складали свої повноваження, кошовий покладав булаву на шапку, що лежала біля прапора, писар, суддя та осавул складали чорнильницю, печатку і палицю. Шляхом обговорення визначався новий кандидат, запорожці виводили його на площу з куреня, де він перебував до того, йому вручали булаву, а обираний мусив був двічі від неї відмовитись. В цей час довбиш бив святкову честь обраному. Серед ритуалів також могли бути такі, що принижували честь та гідність претендента – такі були ініціації посадових осіб. Так, наприклад, коли кандидата виводили, його супроводжували лайкою, погрозами, що також входили в ритуал, під час ритуалу сипали пісок на голову, вимащували її землею. Так проводились вибори судді, осавула, писаря, курінних та старшин.
Військові дії козаків теж супроводжувались обрядами та ритуалами. Наприклад, коли вирішували починати військові дії, грала військова музика та лунав гарматний салют. Таким самим чином проводили зустріч військових послів, що приїжджали з сусідніх держав, і так же їх проводжали. Коли козаки вирушали в похід, на щоглі чайки командир ставив прапорець і ним подавав сигнали решті козаків. Поява прапора також означала початок або кінець битви. Повернення козаків з будь-яких військових походів супроводжувалось подячною церковною службою та поминанням загиблих.
Календарні свята козаки та селяни святкували по-різному. Селяни, наприклад, зустрічали свята аграрними обрядами, тому що саме вони були напряму пов’язані з їх сферою діяльності та життям. У козаків такі дні відмічались святковою церковною службою та хресними ходами. Водохреща козаки святкували салютом з рушниць та гармат. Різдво або Великдень були пов’язані з привітанням кошового та старшини, також їм дарували подарунки. На всі свята дуже часто відбувались кулачні бої.
Але були і такі козаки, які справляли традиційні обряди, пов’язані з аграрною сферою діяльності. Це були ті, що мешкали по зимівниках. Враховуючи те, що козакам були притаманні полювання та рибальство, і дії запорожці виконували обрядові, пов’язані з цими зайняттями. Наприклад, задобрювали духів, що володіли стихіями, або приєднували рибальські та мисливські роботи з календарними обрядами. Також не були чужими від магічних дій, які мали на меті забезпечити успіх тим, хто займався цими промислами. Під час війни до певних дій прив’язували обрядові дійства та замовляння, адже вони могли вберегти козака від кулі, ворожої шаблі, могли надати допомогу в перемозі над ворогом.
Деякі з обрядів, про які вище йшла мова, відомі дослідникам із джерел XVI століття, щось зафіксовано трохи пізніше, дещо взагалі було реконструйовано вченими та етнографами. Однак як би там не було, але є всі підстави стверджувати, що козацька обрядовість формувалась одночасно з формуванням та розвитком військового козацтва.
Традиційне вбрання українських козаків
