26 листопада, субота День пам’яті жертв голодомору

26 листопада, субота

День пам’яті жертв голодомору

Цей День щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада.

Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять в четверту суботу листопада.

Спочатку Указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. У 2007-му році, згідно Указу Президента України № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року, в назву цього пам’ятного Дня були внесені зміни: "Внести до Указу Президента України от 26 листопада 1998 року N 1310 (1310/98 ) "Про встановлення Дня памяті жертв Голодоморів та політічніх репресій" (в редакції Указа від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, віключівші у назві та тексті слова "та політічніх репресій".

Зараз День пам’яті жертв голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада.

В 2016 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 26 листопада.

Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж Голодомор 1932-1933 рр. історія не знає. Зрозуміло одне: голод в Україні – спланована акція проти української нації, яку здійснювала комуністична влада СРСР. Дехто думає, що голод виник унаслідок неврожаю, проте хлібне зерно того року вродило — вистачило би прогодувати весь український народ. Голод був спричинений насильницькою колективізацією, юдиноненависницькою політикою, розкуркулення, відвертим масовим терором проти селян України. У людей забрали всі запаси їжі – сухарі, сало, картоплю, квасолю… Забрали все, чим можна було прогодувати сім’ю. Селяни були доведені до відчаю, їли коней, жаб, котів, собак, щурів, кропиву. Деякі люди, збожеволівши від голоду, вбивали і їли власних дітей. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне і психічне здоров’я. В їхні душі назавжди закрався страх голоду.

Під час Голодомору-геноциду були порушені всі традиційні обряди, що стосувалися поховання і поминання померлих. Вмирали цілі села й родини і не було кому пом’янути, помолитися за невинні душі, замучені голодом. Спільні ями на сільських цвинтарях, у садках, городах біля хати, в ярах і лісах стали місцем вічного спочинку для мільйонів селян.

Пішла з життя надія нації, її майбутнє. Пішли ті, хто мав би донести до майбутніх поколінь гени розуму, здоров’я, гени людяності і талантів. Обірвався живий ланцюг поколінь. Нашому народу було завдано жорстокого удару. Пішли з життя квіти нації — діти. Уявіть собі горе батьків, які не можуть нагодувати своїх дітей. Немовляткам не було молока, вони кричали, не вгаваючи, а потім… затихали, затихали навіки.

Чи може материнське серце витримати голодний плач і крик дитячий? Адже найдорожче для кожної матері – це її діти. На хвилинку уявімо, що ми опинилися на місці тих матерів, бачачи, як твої діточки пухнуть з голоду і благають кусочок хліба:

Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в Голодній ріці…

Бачиш, мій Бозю, я – ще дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я – пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Тато і мама – холодні мерці,

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю. Сніг дуже білий,

Бозю, що там у тебе в руці?..

Наші серця не можуть осягнути до кінця всі страждання, муки й скорботи, через які пройшли люди в ті голодні роки.

Та про це не можна було говорити. Ці події замовчували понад 60 років. І люди мовчали, охоплені страхом і відчаєм.

2010 р. судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Суд визнав винними 7 вищих керівників СРСР та УРСР і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат від Голодомору складає від 3 до 8 мільйонів осіб.

24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. На жаль, деякі наші політики найвищих рівнів влади і до сьогоднішнього дня не визнають Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом. Та й що від них можна чекати, якщо серед них більшість колишніх штатних комсомольців і комуністів?

Унаслідок цього маємо на рідній українській землі московські церкви, де моляться чужою загарбницькою мовою. Хіба Господь Бог не дав українцям рідну мову, що відображає душу і серце народу?

Навіть у страшні часи голоду і сталінських репресій комуністи не змусили наших дідів-прадідів зректися батьківської віри, рідної мови, українських традицій і звичаїв. То чому сьогодні, живучи в незалежній Україні, дозволяємо нищити все українське? А вороги наші не сплять. Вони знову піднімають свої криваві червоні прапори, закривають українські школи, будують пам’ятники Катерині ІІ, Сталіну.

Свободівці непримиренно і категорично виступають проти того, щоб на нашій рідній українській землі поновлювали і будували пам’ятники найжорстокішому диктаторові в історії людства – Сталіну. Ми ніколи не повинні забути тих чорних, трагічних і болючих сторінок історії нашої країни. Тільки народ, який пам’ятає своє минуле, має право називатися великим народом. Історія України написана кров’ю і потом. Тож пом’янімо у ці дні мовчанням великомучеників – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації Голодомору.

Запалімо свічку пам’яті 26 листопада. І доки б’ється серце українця, нехай вона горить у ньому пам’яттю про тих, хто загинув голодною смертю у 1932-1933 роках.

Вражає те, що і в теперішній час є люди, які недоїдають, живуть за межею бідності. Відкриймо серця до благодійності, не будьмо байдужими до чужого горя, протягнімо руку допомоги тим, хто її потребує.