9 БЕРЕЗНЯ 2017 РОКУ Сьогодні минає 202 роки з дня народження Тараса Шевченка

9 БЕРЕЗНЯ 2017 РОКУ

Сьогодні минає 202 роки з дня народження Тараса Шевченка 

Сьогодні, 9 березня, минає 202 роки з дня народження видатного українця, поета, художника, прозаїка і драматурга Тараса Григоровича Шевченка.

Народився Тарас Шевченко 9 березня (25 лютого) 1814 року в селі Моринці в сім’ї хліборобів Григорія та Катерини Шевченків. Незабаром після його народження вони переїхали до села Кирилівки, де й пройшло все Тарасове дитинство.

У дев’ять років малий Тарас втратив матір. Батько, залишившись з малими дітьми, змушений був одружитися з вдовою Оксаною Терещенко, яка мала трьох своїх дітей.

Незабаром, в 11 років, Тарас осиротів, залишившись з мачухою, пише shevchenko.ukrlib. Пізніше вона зі своїми дітьми повернулася до Моринців, а Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва.

Не стерпівши знущань Богорського, Тарас утік від нього й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра.

1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов по дозвіл учитися в хлипнівського маляра. Коли Тарасові минуло 14 років, помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало власністю його сина – Павла Енгельгардта, Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика у вільшанському маєтку.

Майже два з половиною роки – з осені 1828-го до початку 1831-го – Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні. Імовірно, що там він відвідував лекції малювання в професора Віленського університету Йонаса Рустемаса.

Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, Енгельгардт узяв із собою Шевченка, а щоб згодом мати зиск на художніх творах, віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до 1838 року Шевченко жив у будинку Крестовського (тепер – Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяєв. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші.

Улітку 1836 року під час одного з петербурзьких нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком – художником Іваном Сошенком, а через нього – з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили Тараса з впливовим при дворі поетом Василем Жуковським.

Навесні 1838 р. Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші – 2500 рублів. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.

Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії Васильєвського острова в будинку №100. Незабаром він став студентом Петербурзької академії мистецтв, а вже там – улюбленим учнем Брюллова.

Будучи вже неабияким портретистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор.

Водночас Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, читав твори класиків світової літератури, захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам’ять Котляревському». Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ у альманасі Гребінки «Ластівка» (1841).

Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 року під назвою «Кобзар». До неї увійшло вісім поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844).

Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його найперше в тому, що він пише «мужицькою мовою».

Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна». 30 жовтня (11 листопада) 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив дати Шевченкові грошову допомогу для видання «Живописной Украины», визначивши для цієї мети 300 рублів і зобов’язавши його надіслати для Товариства один примірник першого випуску видання. Перші шість офортів серії («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигирині 1649 року») вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар». 1844 року опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» з критикою самодержавної системи Російської імперії.

Весну, літо й осінь 1845 року Шевченко провів у Мар’їнському на Полтавщині (Миргородський повіт) на запрошення предводителя дворянства Миргородського повіту Олександра Лук’яновича. Жив в окремому від панів приміщенні, малював портрети і краєвиди.

Ставши співробітником Київської археографічної комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам’ятки.

Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й оселився в будинку в колишньому провулку «Козине болото». У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства. У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа» й відправили під конвоєм до Петербурга. Там його ув’язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії на Пантелеймонівській вулиці.

Шевченка звинуватили в написанні віршів «малоросійською мовою», з якими «могли посіятися й згодом вкоренитися думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про можливість Україні існувати як окремій державі». На суді не доведено участі поета в Кирило-Мефодіївському братстві. Шевченка призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус із забороною писати й малювати.

В Орській фортеці, всупереч забороні, Шевченко таємно малював і писав вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850).

Деяке полегшення становища Шевченка настало з весни 1848 року, коли його ввели як штатного художника до складу Аральської експедиції під командуванням лейтенанта Олексія Бутакова. Перебування на острові Кос-Арал було дуже продуктивним у творчості митця. Крім виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбитий емоційний стан поета.

У квітні 1850 року Шевченка вдруге заарештували й після піврічного ув’язнення помістили в Новопетровському береговому форті, що на півострові Мангишлак; там він перебував сім років.

У Новопетровській фортеці, попри нагляд, моральне страждання й фізичне виснаження, Шевченко таємно провадив малярську й літературну діяльність. Лише під час Каратауської експедиції влітку 1851-го він виконав близько ста малюнків аквареллю й олівцем. Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» та «Іоанн Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою й багатим автобіографічним матеріалом.

Друзі Шевченка клопотали про його звільнення, однак тільки в 1857-му, через два роки після смерті імператора Миколи I, клопотання увінчалися успіхом, і поета звільнили із заслання.

Навесні 1858-го поет прибув до Петербурга, де його зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії мистецтв, де жив до самої смерті. Щоб познайомитися з українським поетом, туди приїжджали Іван Тургенєв і Марко Вовчок, пише Вікіпедія.

Діставши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку 1859 року повернувся в Україну, де не був дванадцять років. Тут відвідав своїх рідних – у Кирилівці та декого з давніх знайомих. У перших числах серпня 1859-го Шевченко приїхав до Києва й оселився на межі Куренівки та Пріорки, на Вишгородській вулиці. Тут Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов’язали повернутися до Петербурга.

До останніх днів свого життя поет перебував під таємним наглядом поліції. Однак він створив багато нових творів.

У Петербурзі Шевченко вирішив зайнятися гравюрою, бо цей вид мистецтва можна було тиражувати.

В останні роки Шевченко хворів ревматизмом, пороком серця, поліартритом і цирозом печінки – ці хвороби, з часом, ускладнилися водянкою. З осені 1860 року самопочуття Тараса Григоровича почало погіршуватися. 23 листопада, зустрівшись у М. М. Лазаревского з доктором Барі, Шевченко особливо скаржився на біль у грудях. Доктор, вислухавши груди, радив Шевченку поберегтися. Відтоді здоров’я його погіршувалося з дня на день. Січень і лютий Шевченко просидів майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи деяких знайомих.

26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер від водянки. На кошти друзів 1 (13 березня) його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева.