пятница, 10 ноября 2017 г.


	Спілкування (комунікація) – процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом повідомленнями.

Уміння ефективного спілкуватися – один із найголовніших чинників успіху в будь-якій сфері сучасного життя. Побудувати кар'єру, завести надійних друзів, облаштувати своє особисте життя, домогтися успіху і визнання – неможливо без уміння ефективно спілкуватися.

Комунікативна компетентність є надійним фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Удосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша точка зору стає зрозумілою іншим людям. Тому більш ймовірно, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

Функції комунікації

Комунікація виконує кілька важливих для життя людей функцій:

Задоволення потреби в спілкуванні. Всі люди – соціальні істоти. Ми маємо потребу в інших людях так само, як в їжі, воді, даху над головою. Двоє людей можуть годинами обговорювати різні дрібниці, про які з часом навіть не згадають. Вони просто задовольняли базову потребу в людському спілкуванні.
Уточнення уявлення про себе. За допомогою комунікації ми дізнаємося, якими ми є та як люди реагують на нашу поведінку.
Демонстрація поваги до іншого. Зустрівши знайому людину ми говоримо: «Як справи?», «Що нового?», «Привіт» тощо. Ти самим ми показуємо, що вирізняємо цю людину серед інших, тобто демонструємо повагу. Якщо нічого не говорити – ризикуємо заслужити репутацію зверхньої і нетактовної людини.
Розбудова стосунків. Через спілкування ми не тільки знайомимося з іншими людьми, але і, що ще більш важливо, встановлюємо стосунки, які можуть розвиватися і поглиблюватися, або псуватись і заморожуватись.
Обмін інформацією. Частину інформації ми отримуємо шляхом спостереження, читання, перегляду телевізора. Іншу частину – через пряме спілкування з людьми. Коли ми вирішуємо, що вдягнути або за кого голосувати на виборах, ми радимося з оточуючими. У таких випадках відбувається обмін повідомленнями, що включає передання і отримання інформації.
Вплив на інших. Навряд чи знайдеться хоч один день, коли б ми не спробували вплинути на чиюсь поведінку – переконати друзів сходити в конкретний ресторан, змусити чоловіка кинути палити або умовити викладача поставити вам кращу оцінку.

Вербальне і невербальне спілкування

Люди можуть передавати свої повідомлення словами, тобто вербально (усно або письмово) і без слів – невербально (за допомогою інтонації, сили голосу, темпу вимови, а також міміки, жестів, положення тіла).

Вербальна комунікація – процес двостороннього мовного обміну інформацією. Мова – це сукупність слів і систем для їх використання, загальних для людей одного і того ж мовного співтовариства.

Невербальна комунікація – обмін невербальними сигналами, які супроводжують мовні повідомлення. Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в даній культурі або даному мовному співтоваристві.

До невербальних засобів спілкування відноситься міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова – невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації. Наприклад, коли ми хочемо ефектно завершити промову або підкреслити значення своїх слів, ми доповнюємо наше словесне повідомлення інтонацією: надаємо своєму голосу певну висоту, гучність, темп і тембр.

Бар’єри ефективного спілкування


	Ефективна комунікація – це обмін повідомленнями, під час якої співрозмовники демонструють взаємну повагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець.

Здається, що може бути простіше спілкування: один говорить, інший слухає. Але цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, яке отримує співрозмовник (рис. 1).

Рис. 1. Бар’єри у спілкуванні

Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наші бажання або мотиви наших вчинків. Але насправді дві людини можуть подивитися той же фільм, прочитати ту ж книгу і отримати від них протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не зовсім однакові. Детальніше про причини виникнення непорозумінь у спілкуванні дізнаєтесь тут.

Поради для ефективного спілкування

Спілкування неможливе без встановлення контакту зі співрозмовником. Для цього продемонструйте співрозмовнику зацікавленість і готовність до розмови виразом обличчя і положенням тіла.
Слухайте активно: подавайте співрозмовнику сигнали, що ви слухаєте його уважного і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово».
Будьте спостережливими, уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника.
Не переривайте співрозмовника, дайте йому можливість висловити свою думку до кінця. Саме думку, а не фразу чи пропозицію.
Щоб співрозмовник правильно зрозумів вашу основну думку, не захоплюйтеся загальними словами або занадто довгими фразами. Чим конкретніше буде висловлена ідея, тим простіше іншій людині зрозуміти її.
Говоріть достатньо голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості).
Під час розмови підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовнику більше, ніж слова (жести, рухи, вираз обличчя, міміку тощо).

Гендерні відмінності невербального спілкування

Невербальне спілкування чоловіків і жінок має істотні відмінності. Відмінності в жестикуляції настільки очевидні, що тільки на їх підставі можна легко розпізнати чоловіка і жінку навіть за описом. Наприклад, жести «стукнути кулаком по столу», «почухати потилицю», «потирати руки від задоволення/передчуття» характеризуються як переважно чоловічі. А жести: «тупнути ногою», «сплеснути руками», «ламати руки», «закотити/опустити очі», розпізнаються, як жіночі.

Цікаво, що чоловіки і жінки не тільки по-різному використовують невербальні засоби спілкування, але й по різному інтерпретують їх. Іноді саме неточне декодування повідомлень стає причиною проблем в спілкуванні між статями.

Складові активного слухання

Активне слухання – необхідна умова ефективної комунікації. Воно включає в себе зосередження, розуміння, запам'ятовування і критичний аналіз.

Зосередження – це концентрація уваги на тому, що і як повідомляють одне одному співрозмовники. Здатність зосереджуватися можна посилити, якщо перемикатися з ролі мовця на роль слухача, При цьому потрібно дослухати співрозмовника до кінця, перш ніж відповісти. Також важливо підтримувати зоровий контакт, демонструвати свою зацікавленість словами, виразом обличчя, інтонацією, показувати це мімікою, жестами (наприклад, нахилитися до співрозмовника, торкнутися його руки). Необхідно дотримуватися комфортної дистанції, не порушуючи особистого простору співрозмовника.

Розуміння – процес розшифровки повідомлень, тобто усвідомлення їх смислу. Розуміння потребує емпатії – здатності розпізнавання або переживання почуттів, думок і прагнень іншої людини. Активно слухати означає намагатися краще зрозуміти співрозмовника. Для цього використовують уточнюючі запитання і парафрази – переказ суті почутого своїми словами, наприклад «Чи правильно я зрозумів, що ...».

Запам'ятовування – це процес накопичення отриманих від співрозмовника даних з метою подальшого їх відтворення. Часто ми майже відразу забуваємо почуту інформацію (наприклад, ім'я людини, з якою щойно познайомилися). Запам'ятовування поліпшується при повторенні інформації, використанні мнемонічних прийомів і (коли це можливо) складанні нотаток.

Критичний аналіз – це процес відокремлення фактів від суджень, оцінка обґрунтованості зроблених суджень і висновків. Факт – це перевірене твердження;висновок – це умовивід з декількох вихідних суджень (посилок) шляхом встановлення логічного зв'язку між ними. Критично мислити означає вміння ставити і отримувати відповіді на такі запитання: чи базується висновок на визнаних фактах; чи є висновок логічно обґрунтованим; чи немає часом достовірної інформації, що ставить під сумнів логічність висновків.

Навчання комунікативним навичкам у школі

Під час навчання у школі діти активно розвивають навички комунікації на багатьох уроках, а також в позаурочний час у школі і вдома. Культура спілкування формується під впливом родини, друзів, а також засобів масової інформації. Однак деякі важливі аспекти навичок комунікації нерідко залишаються поза увагою. Це, зокрема, уміння слухати і чути, розуміти і використовувати «мову жестів», уникати непорозумінь, долати невпевненість у спілкуванні, знайомитися з новими людьми, просити про послугу чи допомогу тощо. Заповнити ці прогалини допомагають тренінги, які проводяться на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що проводяться за діючою програмою предмета «Основи здоров’я» для 1-9 класу та в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Знайомство з цими тренінгами важливо для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок в рамках шкільних тренінгових занять.

Тренінги для початкової школи

2 клас

Тренінг 3. Наука спілкування. На цьому уроці діти вчаться розпізнавати вербальні та невербальні способи спілкування, щире і нещире спілкування, тренуються робити і приймати компліменти.

3 клас

Тренінг 4. Школа спілкування. Відпрацьовується уміння розуміти і використовувати «мову жестів», а також вміння попросити про послугу чи допомогу, пояснюються переваги ввічливого спілкування.

Тренінг 5. Уміння слухати. Діти усвідомлюють різницю між поняттями «слухати» і «чути», демонструють навички активного слухання (уміння «слухати усім тілом»).

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 4. Що сприяє порозумінню між людьми. Діти відпрацьовують навички комунікації, аналізують чинники, які сприяють взаєморозумінню і заважають йому.

Тренінг 6. Спілкування з дорослими. Урок сприяє розвитку важливих комунікативних навичок, виховує повагу до старших, мотивує дітей у разі виникнення проблем звертатися до дорослих, яким вони довіряють.

Тренінг 7. Спілкування з однолітками. Діти розвивають навички рівноправного спілкування з однолітками, вчаться розпізнавати ознаки дружнього та недружнього спілкування, протидіяти проявам агресії у своєму середовищі, захищати друзів від кривдників, звертатися по допомогу в критичних ситуаціях.

6 клас

Тренінг 4. Ефективне спілкування. Учні досліджують прогрес у засобах комунікації, розвивають уміння висловлюватися конкретно, ставити уточнювальні запитання, використовувати парафраз, щоб уникати непорозумінь.

Тренінг 6. Навички спілкування. Розвивають базові комунікативні навички: уміння знайомитися, підтримувати розмову, завершувати спілкування. Вчаться долати зайву сором’язливість, тренуються робити і приймати компліменти.

10 клас

Тренінг 2. Ефективне спілкування. Учні знайомляться з формулою ефективного спілкування STEPS, в якій:

S (space) – це поняття про особистий простір, в якому людина почувається комфортно при контактах з різними людьми.

T (take turns) – це правило, яке вимагає говорити по черзі, адже спілкування –рівноправний процес, в якому кожен повинен мати можливість висловитися.

E (eye contact) – необхідність встановлення зорового контакту, який сприяє ефективній комунікації. Адже так ми не тільки виявляємо повагу до людини, а й маємо змогу спостерігати за її мімікою і розуміти емоції.

P (polite) – це ввічлива, приязна та відкрита манера спілкування, яка є надзвичайно привабливою. З ввічливими людьми залюбки спілкуються і встановлюють дружні стосунки.

S (stay on topic) – вимагає залишатися в темі (не змінювати її), доки триває обговорення.

Список використаних джерел:

Вердербер Р., Вердербер К. Психология общения. – СПб.:прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 320 с.
Основи здоров'я: Підручник для 9 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/2%20Maket%20Osnovy%20Zdorov'ya%209%20klas.pdf.
Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] // Алатон. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.

5.2 Навички самоконтролю (короткий опис, приклади)

Ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так яскраво нас самих і наше ставлення до світу, як наші почування...

К. Д. Ушинський

Поняття емоцій

Функції емоцій

Класифікація емоцій

Характеристика базових емоцій

Зовнішні вияви емоції

Емоційний інтелект

Способи емоційної саморегуляції

Навчання навичкам самоконтролю в школі

Кожна людина живе у своєму афективному просторі. Одні люди здатні розпізнавати величезну гаму переживань, іншим це недоступно, одні вміють контролювати інтенсивність вияву своїх емоцій, інші є неспроможними до цього. Є декілька причин, чому важливо розвивати навички самоконтролю:

Самоконтроль допомагає виживанню. В екстремальних ситуаціях здатність до самоконтролю дозволяє уникнути паніки і приймати зважені рішення.
Контроль емоцій сприяє збереженню здоров’я. Відомо, що депресії і стреси є причиною безлічі захворювань. Та хоч стресових ситуацій в житі уникнути неможливо, самоконтроль дозволяє попереджувати частину їх згубних наслідків.
Самоконтроль допомагає уникати створених власноруч проблем. Багато негараздів, насамперед у стосунках, виникає через те, що люди неправильно діють чи говорять зайве, перебуваючи під впливом емоцій. Проблемою є і протилежна ситуація, коли люди повсякчас ігнорують власні емоції, не говорять про те, що їм не подобається чи викликає занепокоєння. Уміння правильно висловлювати свої почуття допомагає будувати здорові стосунки та мирно розв’язувати конфлікти.

Поняття емоцій

У будь-який момент свого життя людина так чи інакше ставиться до себе, інших людей, різних подій та явищ, що відбуваються довкола неї. Деякі події викликають у неї радість, захоплення, інші – тугу, смуток, розчарування. Емоції супроводжують різні прояви життєдіяльності людини і є одним з головних механізмів внутрішньої регуляції її психічної діяльності та поведінки.


	Емоції (від лат. emovere – хвилювати, збуджувати) – це реакція людини чи тварини на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що пов'язані з задоволенням (позитивні емоції) чи незадоволенням (негативні) різних потреб і мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення.

В широкому значенні терміни «емоції» і «почуття» часто вживаються, як синоніми. У вузькому значенні емоціями називають переживання, які виникають у конкретний момент, в певній ситуації, а почуттями – результат узагальнення багатьох емоцій, пов'язаних з тим чи іншим об'єктом.

Емоції – це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини, що виникло в даний момент.

Почуття – це специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень переживань особою свого ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, явищ тощо.

Виділяють три класи емоційних станів:

Настрій – емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини. Характерні риси: а) слабка інтенсивність; б) значна тривалість; в) невизначеність, «неусвідомленість»; г) своєрідний дифузійний характер (настрій накладає відбиток на всі думки і дії людини в конкретний момент). Основними причинами та обставинами, що змінюють настрій можуть бути: фізіологічні процеси (хвороба, втома погіршують настрій; здоров'я, повноцінний сон піднімають настрій); стан довкілля (бруд, шум, важке повітря, неприємний колір погіршують настрій; чистота, тиша, свіже повітря, затишок піднімають настрій); стосунки між людьми (образа, грубість погіршують настрій; привітність, довіра, тактовність піднімають настрій).
Пристрасть – глибоке і стійке захоплення. Характерні риси: а) висока інтенсивність; б) значна тривалість; в) глибина, зануреність у предмет; г) виразність, визначеність, усвідомленість. Пристрасть активізує діяльність людини, підпорядковує собі всі її думки та вчинки, мобілізує на подолання перешкод і досягнення мети. Пристрасть до улюбленої справи (наприклад, до спорту, музики) дозволяє досягти значних успіхів, пристрасть до боротьби (у широкому значенні цього слова) породжує мужність. Однак пристрасть може не лише формувати особистість, але й руйнувати її (наприклад, пристрасть до азартних ігор, алкоголю, наркотиків).
Афект – раптове переживання найвищої інтенсивності. Характерні риси: а) бурхливий зовнішній вияв; б) короткочасність; в) певна «неусвідомленість» переживання; г) різко виражений дифузійний характер. Слід зазначити, що сильні афекти захоплюють особистість повністю. Це вже не радість, а захоплення; не горе, а відчай; не страх, а жах; не гнів, а лють.

Функції емоцій

Виділяють декілька регуляторних функцій емоцій: відбиваючу (оцінну), спонукальну, підкріплювальну, перемикальну, комунікативну.

Відбиваюча функція виражається в узагальненій оцінці подій. Емоція, являючи собою майже миттєву інтегральну оцінку значущих для людини подій, часто дає можливість визначити корисність чи шкідливість факторів, що впливають на людину ще до того, як буде визначена локалізація шкідливого впливу.

Спонукальна функція пов'язана з наявністю емоційного переживання, що містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення до нього, що і спонукає людину до дії.

Підкріплювальна функція емоцій виявляється в процесах навчання і запам'ятовування. Значущі події, що викликають емоційні реакції, запам'ятовуються швидше і є тривалішими.

Перемикальна функція емоцій виявляється в тім, що емоції часто спонукають людину до зміни своєї поведінки. Емоційні переживання можуть як визначати вибір лінії поведінки людини, так і викликати зміну цієї поведінки.

Комунікативна функція емоцій виражається в можливості людини передавати свої переживання іншим людям, інформувати їх про своє ставлення до певних подій, об'єктів і таке інше через міміку, жести, позу, інтонацію.

Класифікація емоцій

Емоційні переживання можуть бути класифіковані. Емоцій класифікують за знаком, інтенсивністю та деякими іншими ознаками. За знаком емоції поділяються на позитивні та негативні. До позитивних належать задоволення, радість, захоплення, милування та ін. До негативних – невдоволення, обурення, гнів, ненависть, переляк, туга, роздратування тощо.

Позитивні і негативні емоції завжди характеризуються певною інтенсивністю – силою їхнього виявлення (від ледь відчутного до бурхливого).

За впливом на рівень активності людини німецький філософ І. Кант поділяв емоції на стенічні та астенічні.

Стенічні емоції (від грецьк. «стенос» – сила) – ті, що посилюють активність, пожвавлюють людину, спонукають її до діяльності (радість, впевненість, тріумф, страх, злість).
Астенічні емоції (від грецького слова «астенос» – слабкість, безсилля) –ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують (страждання, зневіра).

Емоції також поділяють на первинні і вторинні. Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. До первинних емоцій належать: страх і тривога – реакція на загрозу для інстинкту самозбереження; радість – реакція задоволення від реалізації потреб; гнів – як наслідок обмеження потреб. Вторинні емоції є суто людськими. Вони формуються в процесі соціалізації та усвідомлення власного «Я» (образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість тощо).

Також окремо виділяють нижчі та вищі емоції. Нижчі емоції пов'язані переважно з біологічними процесами, із задоволенням чи незадоволенням природних потреб людини (емоції голоду, спраги тощо). Вищі емоції є дійсно людськими емоціями-почуттями та виникають у зв'язку із задоволенням чи незадоволенням суспільних потреб. Серед них виділяють три види:

моральні (відображають ставлення індивідуума до вимог моралі): почуття обов'язку, дружби, людської гідності тощо;
інтелектуальні (пов'язані з пізнавальною сферою діяльності людини): здогадки, сумніву, подиву тощо;
естетичні (викликані красою чи потворністю явищ чи об'єктів, що сприймаються).

Характеристика базових емоцій

За Аристотелем налічують шість базових емоцій: радість, здивування, сум, гнів, страх і огиду, за К. Ізардом – десять фундаментальних емоцій: цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, зневага, страх, сором та провина.

Цікавість – психологічна настанова на пізнання світу і відкриття нового, джерело розвитку кожної людини і рушій прогресу людської цивілізації. Часто проста цікавість змушує людей докладати зусиль, працювати вдень і вночі, долати перепони і відмовлятися від багатьох благ, оскільки це пов’язано із задоволенням пізнавальних потреб і радістю відкриття.

Радість – приємні емоції, які наповнюють нас енергією, пробуджують творчий потенціал. Найчастіше ми відчуваємо ці емоції, коли живемо в гармонії з собою і з навколишнім світом, маємо змогу реалізувати свої мрії.
Здивування – емоція, що виникає при виникненні несподіваної ситуації. Це досить нестабільне почуття; воно швидко приходить і швидко зникає. Його основна функція — допомогти людині підготуватись до реакції на нову чи несподівану подію і на наслідки цієї події.

Гнів – це найбільш руйнівна емоція. Вона виникає тоді, коли ми відчуваємо загрозу. Гнів перешкоджає тверезо мислити і приймати рішення.

Горе – негативно забарвлені душевні переживання, печаль, смуток, скорбота у поєднанні з розпачем; протилежне радості. Горе може бути викликане неочікуваними поганими подіями, обставинами, бідою, нещастям, смертю близької людини.

Огида – це реакція на щось суб'єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, спричинюваний зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об'єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і настановам суб'єкта.

Зневага – почуття презирства, відсутність поваги до кого-небудь; негативно забарвлене почуття, що виникає стосовно об'єкта, який демонструє якості або поведінку, які суб'єкт не дозволяє собі демонструвати, оскільки сприймає їх соціально неприйнятними.

Страх – це передчуття лиха, коли ми відчуваємо загрозу нашому життю, здоров’ю, добробуту, стосункам, самоповазі. Страх може застерегти нас від потрапляння у небезпечну ситуацію, а помірне хвилювання — змусити краще підготуватися до контрольної.

Сором – ці емоції виникають, коли діємо всупереч тому, що вважаємо правильним, справедливим, або коли наші вчинки мають негативні наслідки. Ми відчуваємо сором, коли про скоєне нами хтось дізнається. Це дуже неприємне відчуття, і тому люди намагаються чинити по совісті.

Провина – відчуття сорому за себе, за те, що діяв усупереч своїм переконанням, навіть якщо ніхто й не дізнався про це.

Зовнішні вияви емоції

Існує так званий феномен «емоційного зараження» – емоції, особливо в середовищі стадних тварин, вираженні в поведінці однієї особиною, викликають схожі емоції у інших особин, які ці вияви спостерігають. У людському середовищі цей ефект так само присутній і особливо він помітний у поведінці натовпу.

Міміка – універсальний спосіб вираження емоцій серед людей незалежно від расової та соціальної приналежності. Центр розпізнавання емоцій розташовується в правій півкулі головного мозку і має відмінну від центру розпізнавання осіб локалізацію.

Дослідження поведінки людей, що належать до різних культур, показали, що в сфері вираження емоцій зустрічаються як універсальні, так і специфічні типи реакцій. Таким чином, можна відзначити, що мова емоцій містить як загальні елементи, подібні для різних культур, так і елементи специфічні для окремих культур.

Внутрішнє вираження емоцій (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників і однаково проявляється у представників різних культур, що проживають на різних континентах. А от форма та інтенсивність зовнішнього виявлення емоцій значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і звичаїв даного соціуму. Це особливо стосується вираження емоцій зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами.

Наприклад, сльози є майже універсальною ознакою суму. Однак норми культури впливають на ці форми реакцій, визначаючи, коли, яким чином і як довго слід плакати. Так, у Чорногорії на похоронній церемонії жінки і чоловіки повинні плакати в різний час. Мексиканські індіанці плачуть під час деяких релігійних церемоній, а після їхнього завершення повертаються до типового для них радісного настрою. Андаманці плачуть при зустрічі з людьми, яких вони давно не бачили, а також після установлення миру між воюючими сторонами; родичі, що не бачилися декілька тижнів або місяців, при зустрічі обіймаються, сідають поруч і обливаються сльозами.

Сміх є доволі розповсюдженою ознакою радості і задоволення. Нерідко за допомогою сміху виражається також презирство і глузливе ставлення. Але в Китаї сміх може означати гнів, а в більш давні часи він був також формою поведінки, що личить слузі, який, наприклад, повідомляв панові про своє нещастя з посмішкою, щоб применшити значення нещастя і не турбувати ним поважну особу. У Японії прояв суму і болі в присутності осіб більш високого рангу розглядався як демонстрація неповаги. Тому людина, якій робиться догана, повинна була посміхатися, однак варто пам'ятати, що сміх, при якому оголюються зуби, також є образливим для вищестоящої особи.

Ще більші розходження спостерігаються у вираженні радості. Так, наприклад, на Таїті для вираженні радості люди іноді заподіюють собі біль. Уілсон (цит. Klіneberg, 1948, с. 194) наводить приклад старої жінки, що зненацька зустрівши сина, з радості подряпала себе до крові. Подібні форми вияву радості спостерігалися серед аборигенів Австралії.

Емоційний інтелект

Найбільш поширеним загальним визначенням інтелекту є визначення Д. Векслера: «Інтелект – це сукупність здібностей, або глобальна здатність індивіда діяти цілеспрямовано, мислити раціонально і ефективно спілкуватися з оточенням».

Говард Гарднер (Gardner, 1983) розробив свою теорію множинного інтелекту як радикальну альтернативи тому, що він називає «класичним» поглядом на інтелект як на здатність до логічних роздумів. Модель Говарда Гарднера включає щонайменше сім основних підвидів (форм) інтелекту, серед яких, поряд з традиційними вербальним і логіко-математичним, присутні просторовий, музичний, тілесно-кінестетичний, міжособистісний (interpersonal) і внутрішньоособистісний (intrapersonal) інтелект.

Одним з виділених Х. Гарднером типів інтелекту є соціальний інтелект, який визначається як здатність розуміти людей і впливати на них. Емоційний інтелект розглядається як підструктура соціального інтелекту, яка включає здатність спостерігати власні емоції і емоції інших людей, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для управління мисленням і діями.

Поняття «емоційний інтелект» почали використовувати з 1990 року з подачі американських дослідників Пітера Селовея і Джека Майєра. Вони об’єднали в цьому понятті групу ментальних здібностей, які допомагають усвідомити і зрозуміти власні емоції і емоції оточуючих. Відповідно до опису, запропонованому Майєром і Селовеєм, виділяють чотири складові емоційного інтелекту.

Точність оцінки та вираження емоцій. Важливо розуміти свої емоції та емоції інших людей, пов’язані як з внутрішніми, так і з зовнішніми подіями. Це здатність визначати емоції по думках, фізичного стану, зовнішнього вигляду, поведінки. Це здатність точно визначати емоції і пов’язані з ними потреби.
Використання емоцій в розумовій діяльності. Те, як і про що ми думаємо, залежить від того, як ми себе почуваємо. Емоції впливають на розумовий процес і готують нас до певних дій. Ця здатність допомагає зрозуміти, як використовувати емоції і думати більш ефективно. Керуючи своїми емоціями, людина може дивитися на світ під різними кутами і вирішувати проблеми більш ефективно.
Розуміння емоцій. Це означає, що людина вміє визначити джерело емоцій, класифікувати їх, розпізнавати зв’язок між емоціями і словами, інтерпретувати значення емоцій, розуміти складні почуття, переходи між емоціями і подальший розвиток емоцій.
Керування емоціями. Як говорилося вище, емоції впливають на мислення, тому їх потрібно враховувати при вирішенні завдань, прийняття рішень і виборі своєї поведінки. Вміння керувати своїми і чужими емоціями дозволяє використовувати інформацію, яку дають емоції, викликати емоції або усуватися від них.

Деякі дослідники (зокрема, Деніел Голдман у бестселері «Emotional Intelligence») вважають, що «емоційна компетентність» (EQ) відіграє важливішу роль, ніж «академічна» (IQ). На досягнення життєвого успіху інтелектуальні здібності впливають лише приблизно на 20%, а решта (80%) – належить іншим чинникам, зокрема, й емоційному інтелекту.

Індивіди з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту мають виражені здібності до розуміння власних емоцій і емоцій інших людей, а також до управління емоційною сферою, що обумовлює більш високу адаптивність і ефективність у спілкуванні. Кінцевий продукт емоційного інтелекту – прийняття рішень на основі відображення і осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, що мають особистісний сенс. Емоційний інтелект лежить в основі емоційної саморегуляції.

Способи емоційної саморегуляції

Для того, щоб зменшити емоційну напругу та навчитися керувати своїми емоціями можна використовувати декілька поданих нижче способів.

1. Мускулатура

Найпростіший, але достатньо ефективніший спосіб емоційної саморегуляції — розслаблення мімічної мускулатури. Навчившись розслабляти лицьові м`язи, а також довільно і свідомо контролювати їх стан, можна навчитися керувати і відповідними емоціями. Вправи для релаксації м`язів особи включають завдання на розслаблення тієї або іншої групи мімічних м`язів (лоба, очей, носа, щік, губ, підборіддя). Суть їх — в чергуванні напруги і розслаблення різних м`язів, щоб легко було запам`ятати відчуття розслаблення по контрасту з напругою. Вправи виконуються при активній спрямованості уваги на фази напруги і розслаблення за допомогою словесних самоприказів, самонавіяння. Після такого тренування можна легко по уявному наказу в потрібний момент розслабити всі м`язи особи.

2. Дихання

Важливим резервом в стабілізації свого емоційного стану є вдосконалення дихання. Навчившись впливати на своє дихання, можна придбати ще один спосіб емоційної саморегуляції. Сенс дихальних вправ полягає в свідомому контролі за ритмом, частотою, глибиною дихання. Є безліч вправ з дихальної гімнастики, які навчать контролювати емоції.

3. Візуалізація

Візуалізація – це створення внутрішніх образів в свідомості людини, тобто активізація уяви за допомогою слухових, зорових, смакових, нюхових, дотикових відчуттів, а також їх комбінацій. Відтворивши в свідомості образи зовнішнього світу, можна швидко відвернутися від напруженої ситуації, відновити емоційну рівновагу.

Різновидом візуалізації є вправи «сюжетної уяви», засновані на навмисному використанні кольори і просторових уявлень свідомості людини. Свідомі уявлення забарвлюються в потрібний колір, відповідний модельованому емоційному стану. Колір володіє могутньою емоційною дією на нервову систему. Червоний, оранжевий, жовтий – кольори активності; блакитний, синій, фіолетовий – кольори спокою; зелений – нейтральний. Колірні (температурні, звукові, дотикові) відчуття краще доповнювати просторовими уявленнями. Якщо необхідно заспокоїтися, відпочити, необхідно представляти широкий, відкритий простір (морський горизонт, просторе небо, широка площа, обширний зал театру і т. д.). Для мобілізації організму на виконання відповідального завдання допомагають образи тісних, вузьких просторів з обмеженим горизонтом (вузька вулиця з високими будинками, ущелина, тісна кімната). Використання даних прийомів воєдино дозволяє викликати необхідний емоційний стан в потрібний момент (спокійний – просторий морський берег, зимовий пейзаж в бузкових сутінках; що бадьорить – літній пляж яскравим сонячним днем, сліпуче сонце, яскраво-жовтий пісок). Слід ужитися в картину, що представляється, відчути її і зафіксувати в свідомості. Поступово виникне стан розслаблення і спокою або, навпаки, активності, мобілізованості.

Виконання вправ супроводжується музичним підкріпленням: спочатку вправи використовується спокійна, плавна музика, потім поступово музичний темпоритм прискорюється.

Навчання навичкам самоконтролю в школі

Розвиток самоконтролю – одна із найважливіших передумов самостійної діяльності дітей. Без самоконтролю дитині складно буде виконати те чи інше завдання без допомоги дорослого. А досягти успіхів у навчанні за таких умов, непросто, навіть якщо дитина має достатній рівень знань. Розвинути навички самоконтролю допоможуть тренінги, що проводяться на уроках основ здоров’я або на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що проводяться за діючою програмою предмета «Основи здоров’я» для 1-9 класу та в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Знайомство з цими тренінгами важливо для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок в рамках навчально-виховного процесу.

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тема 5. Настрій і почуття. На цьому уроці діти вчаться розпізнавати, уявляти, висловлювати почуття та розповідають про способи покращення настрою.

Тема 6. Вчимося приймати рішення. Діти вчаться передбачати наслідки та приймати зважені рішення за допомогою «Правила світлофора» та пояснюють, чому слід продумувати наслідки своїх вчинків.

3 клас

Тема 6. Як залагодити конфлікт. Діти пояснюють, чому в конфліктній ситуації треба шукати рішення, яке підходить усім та вчаться тактовно відстоювати свою думку, дискутувати за допомогою аргументів.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тема 3. Про почуття і співчуття. Діти усвідомлюють різницю між поняттями «почуття» і «співчуття», вчаться толерантно висловлювати свої негативні почуття (невдоволення, образу). Розвивають вміння розуміти почуття інших людей, співчувати і співпереживати.

7 клас

Тема 3. Стрес і психологічна рівновага. На цьому уроці діти пояснюють, що таке стрес, які є види стресу, демонструють уміння використовувати техніки самоконтролю у стресових ситуаціях.

Тема 4. Керування стресами. Учні ознайомлюються з впливом стресу на здоров’я та фізичними, емоційними й духовними способами керування стресом.

Тема 5. Стрес в екстремальних ситуаціях. На цьому тренінгу учні ознайомлюються з особливостями стресу у надзвичайних ситуаціях, демонструють уміння змінювати негативні думки на позитивні.

9 клас

Тема 5. Емоційна саморегуляція. На цьому уроці учні розпізнають базові емоції, пояснюють значення емоційної саморегуляції для здоров’я людини та демонструють уміння застосовувати загальну стратегію і окремі прийоми самоконтролю (асоціацію, дисоціацію, рефреймінг).

10 клас

Тема 1. Як досягти мети. Урок сприяє розвитку навичок цілепокладання, вчить дітей оцінювати свої здібності і можливості на шляху до мети.

Список використаних джерел:

Психофізіологія емоцій [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.br.com.ua/referats/Psychology/93337.htm.
Емоційний інтелект і його розвиток [Електронний ресурс] // Портал про здоров'я – Режим доступу до ресурсу: https://ukrhealth.net/emocijnij-intelekt-i-jogo-rozvitok/.
Емоції та почуття [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://cinref.ru/razdel/00100astronomia/13/257682.htm.
Емоції та почуття [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://ua-referat.com/%D0%95%D0%BC%D0%BE%D1%86%D1%96%D1%97_%D1%82%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F.
Емоція [Електронний ресурс] // Вікіпедія – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BC%D0%BE%D1%86%D1%96%D1%8F.
Способи саморегуляції емоційного стану [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://toplutsk.com/articles-article_151.html.
Основи здоров'я: Підручник для 9 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/2%20Maket%20Osnovy%20Zdorov'ya%209%20klas.pdf.

5.3 Навички емпатії (короткий опис, приклади)

Емпатія означає взутися у взуття іншого, відчути його серцем, подивитися його очима

Daniel H.Pink

Емпатія – річ інтуїтивна, але також – це те, над чим можна працювати інтелектуально

Тім Мінчайн

Поняття емпатії

Рівень емпатії

Порушення рівня емпатії

Розвиток емпатії

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

Навчання навичкам емпатії у школі

Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія, як особливий спосіб розуміння іншої людини, є невід’ємною частиною такого контакту. Емпатія також вважається важливим чинником морального розвитку особистості. Вона розглядається як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, сприяє розвитку гуманних стосунків, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом у допомагаючій діяльності, а також розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – необхідна умова розвитку особистості, ознака її емоційної та соціальної зрілості.

Поняття емпатії

Емпатія (грецьк. em – всередині, pathos – почуття) розглядається у двох площинах: як процес або стан та як стійка здатність (навичка) особистості, що розвивається у процесі соціалізації. Емпатія, як здатність – це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. Також це інтуїтивне розуміння психологічного настрою, уміння прийняти на себе роль іншої людини, зрозуміти її приховані мотиви, душевні метання, ототожнення своїх почуттів з емоціями іншого і разом з тим усвідомлення їх винятковості, індивідуальності.

Поняття «емпатії» у 1909 році увів до психології Е. Тітченер, позначаючи ним розглядання ситуації з точки зору співрозмовника, розуміння його емоційного стану. Попри те, що упродовж тривалого часу емпатію досліджують фахівці з філософії, психології, педагогіки, медицини, лінгвістики, цей феномен ще не повністю зрозумілий. Це свідчить про те, що емпатія є складним процесом.

Згідно з дослідженням К. Роджерса, емпатійний спосіб спілкування з іншою людиною означає входження в особистий світ іншого і перебування в ньому «як удома». Це схоже на ситуацію, коли людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.

Багато науковців визначають емпатію, як найважливіший чинник формування допомагаючої поведінки. Наприклад, Бейтсон стверджує, що чим більше людина схильна до співпереживання, тим вища її готовність допомогти в конкретному випадку.

Емпатійність виявляється у:

терпимості до вираження емоцій іншими людьми,
намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника,
готовності адаптувати своє сприйняття конкретної ситуації до сприйняття її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається. Відсутність емпатії або її низький рівень свідчать про байдужість людини, її емоційну черствість [4].

У психології емпатія розглядається, як єдність емоційних, когнітивних та вольових процесів. Серед видів емпатії виділяють:

емпатію емоційну – реакцію аффективного типу, засновану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого; готовність відгукнутися на почуття і душевні хвилювання.
емпатію когнітивну – що базується на інтелектуальних процесах: здатності інтенсивно проаналізувати інформацію про співрозмовника, готовність зрозуміти і прийняти його точку зору, а також здатності передбачити його психологічні реакції в конкретних ситуаціях.
емпатію поведінкову – реакція вольового типу, виражається у мотивації до альтруїстичної допомагаючої поведінки на користь іншої людини, спрямованої на поліпшення її емоційного стану.

Рівень емпатії

За допомогою психологічних тестів можна визначити свій рівень емпатії. Діагностика емпатії умовно поділяє людей на 3 рівні.

Низький рівень. Людина відчуває складність у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, скоєних під впливом душевних поривів.
Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою душевною проблемою. Розуміє емоційні метання інших людей,але вважає, що не слід виставляти свої почуття напоказ.
Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Часто не відокремлює свої емоційні проблеми від проблем інших людей, однаково співпереживає близьким і стороннім людям.

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Насамперед, це робота, пов'язана зі спілкуванням. Це наприклад: менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі. Вважають, що жінки більш схильні до проявів емпатії, ніж чоловіки. Але це не є характеристикою статі. Так заведено, що від дівчат очікується більш співчутлива поведінка, більший прояв уваги та співчутливості. А от чоловікам не прийнято бути емпатійними. Та це лише упередження. Є велика кількість чоловіків з високим рівнем емпатії, і навпаки, жінок, у яких рівень емпатії недостатньо розвинений.

Порушення рівня емпатії

Дітям з високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак, високий рівень емпатії молодших школярів, із властивими їм надмірною чуйністю, вразливістю, переважно емоційним сприйняттям проблем інших може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань. Підвищена потреба в любові, часто стає причиною конформності, невміння будувати адекватні рольові стосунки у шкільному середовищі, відстоювати себе. Подібна стратегія може заважати процесу соціально-психологічної адаптації дитини.

Як приклад порушення розвитку емпатії можна розглянути поведінку учасників конфліктної ситуації. Як правило, у конфлікті з агресивними проявами присутні жертва та переслідувач. Представниками агресивної сторони, зазвичай, є люди з недорозвиненою емпатією, а в ролі жертв постають особи із завищеною, порівняно із більшістю, диспозиційною терпимістю. Як це не дивно, але вони співчувають своїм кривдникам, щоправда, в основі такого співчуття знаходиться страх перед кривдником та невпевненість у власних силах. І їхній завищений рівень емпатії в даному випадку формується, як компенсаторний механізм, своєрідний психологічний захист. Якщо конфлікт не надто тривалий у часі, або тільки розпочався, підліток із завищеною емпатійністю стверджує, що він «не хоче образити…/йому шкода того…», хто виявляє до нього агресію.

Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені особливо розрізняти різні емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм більш притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти з допомогою агресії. Причиною того є низький мотиваційно-установчий рівень готовності до життя в колективі, через агресивність, замкненість або тривожність, недостатній загальнокультурний та соціокультурний розвиток в результаті педагогічної занедбаності дитини.

Однак в структурі емпатії як надмірно, так і недостатньо співчутливих дітей спостерігається дещо спільне − дисбаланс її компонентів. Як надмірне домінування (у високоемпатійних), так і недорозвиток (у малоемпатійних) будь-якого компоненту емпатії: емоційного, когнітивного чи поведінкового, порушує рівновагу у структурі емпатії, спотворює її розвиток та призводить до переродження її у інший феномен чи навіть негативну рису особистості [7].
Тому адекватний рівень емпатії є важливою складовою гармонійного розвитку особистості.

Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому випадку говорять про «бездушність-неемоційність» дітей, що означає недостатність емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні і неемоційні діти без проблем завдають іншим біль, щоб отримати те, що хочеться. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими. Такі якості особистості, на думку вчених, можуть бути через особливості мозкових структур. Зокрема, експерти вказують на мигдалеподібне тіло, що входить в лімбічну систему, як на винуватця холоднокровності і руйнівної поведінки. Людина з недостатньо активним або недостатньо розвиненим мигдалеподібні тілом може не відчувати емпатії або не стримувати насильство. Докладніше про дані дослідження можна ознайомитися у додаткових матеріалах.

Розвиток емпатії

Емпатія може бути вродженою здатністю, що дуже яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один – його обов'язково підтримають інші. Емпатія також розглядається як навичка, що набувається в процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, намагаючись не враховувати власні упередження, інтерпретації і по-справжньому прислухаючись до іншої людини. Не дивно, що емпатія набувається з досвідом, адже простіше зрозуміти переживання іншої людини, якщо те ж саме доводилося переживати у своєму житті.

Великий вплив на розвиток емпатї має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.

Після вступу дитини до дитячого садочка, школи, до процесу виховання приєднуються вихователі та вчителі [2]. Розвиток емпатії у дітей залежить від того, як педагог сприятиме розвитку стосунків між дітьми, як він сам проявляє емпатію до учнів, як він допомагає їм вирішувати конфлікти. Так, вчитель повинен заохочувати дітей дбати один про одного, телефонувати до однокласників і цікавитися їх самопочуттям, коли вони хворіють, допомагати наздогнати пропущений матеріал. Емпатійність дітей проявляється також у їхньому піклуванні про тварин, у їх ставленні до рідних.

Мистецтво є потужним джерелом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в новий світ, емоційно переживаючи, те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, спектаклі, хороші фільми, людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи тим самим здатність до емпатії. Набути емпатійний досвід можна, читаючи хороші літературні твори, уявляючи себе на місці їх героїв, переживаючи їх почуття.

Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Для початку дитина вчиться слухати іншу людину, вникати в тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженням від почутого. Прагнути розібратися в собі – це важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми, попросити допомоги у дорослих. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомила свої думки, почуття, стремління – вона зрозуміє мотивацію інших людей [1].

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

Інклюзія, з педагогічної точки зору – це повне залучення УСІХ учнів в УСІ аспекти загальноосвітнього навчального простору, реформування загальноосвітніх шкіл і перепланування навчальних приміщень так, щоб вони відповідали потребам усіх без виключення дітей. Інклюзія – це розкриття особистості кожного учня за допомогою навчальної програми, яка є досить складною, щоб забезпечити простір для розвитку, і водночас відповідає можливостям дитини.

Метою інклюзивної освіти є забезпечення рівного доступу до якісної освіти в умовах загальноосвітнього навчального простору, пристосованого до задоволення особливих освітніх потреб кожної людини; створення умов для вдосконалення системи освіти і соціальної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами, через упровадження інноваційних технологій, зокрема інклюзивного навчання.

Відповідно до мети перед інклюзивною освітою стоять такі завдання:

запровадження інноваційних освітніх технологій для надання спеціальних освітніх послуг дітям з особливими освітніми потребами;
забезпечення психолого-педагогічного, медико-соціального супроводу дітей з особливими освітніми потребами;
упровадження інклюзивної моделі навчання в загальноосвітніх навчальних закладах;
розроблення і використання спеціального навчально-методичного забезпечення, реабілітаційних засобів навчання;
удосконалення системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного навчання;
залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі в навчальнореабілітаційному процесі.

Переваги інклюзивної освіти подані на схемі «Переваги інклюзивної освіти».

Переваги інклюзивної освіти

Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і здорових дітей, членів їх родин і суспільства в цілому. Взаємодія зі здоровими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, соціальному й емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами і здоровими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги. Така співпраця сприятиме розвитку емпатії в учнів, доброзичливості та дружнього ставлення один до одного [6, 2, 3].

Розвиток навичок емпатії в школі

Деякі інтерактивні (тренінгові) методи, які широко використовуються при викладанні основ здоров’я та можуть використовуватися на інших предметах, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій та ситуацій (case study).

Робота в групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учневі уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення в групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше рахуватимуться з ними.

Рольові ігри – характеризуються відігруванням певних життєвих ситуацій і можливість подивитися на одну і ту ж ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритися і бути висміяним. Через рольові гри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розбиратися в емоційному світі іншої людини.

Аналіз історій і ситуацій – детальний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, прогнозують, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.

У програмі предмета «Основи здоров’я» є окремі теми, присвячені розвитку емпатії до оточуючих: дорослих та однолітків.

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тема 1. Моя родина. У дітей формується уявлення про сім’ю як осередок любові, емпатії, взаємної допомоги та відповідальності.

2 клас

Тема 5. Друзі з особливими потребами. В ході заняття дізнаються, що відчувають люди з вадами здоров’я, якщо вони не мають друзів; наводять приклади видатних людей з вадами здоров’я, які досягли життєвого успіху; формується уміння висловити підтримку людям з особливими потребами.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тема 1. Ти — особливий. Учні розвивають життєві навички позитивної самооцінки, самоусвідомлення і самовдосконалення, а також уміння запропонувати допомогу людям
з обмеженими можливостями.

Тема 2. Ми — особливі. Розвиток навичок толерантності, протидії дискримінації, уміння працювати в команді, поважати особисті якості інших людей.

Тема 3. Про почуття і співчуття. Діти вчаться толерантно (у безоцінній манері) висловлювати свої негативні почуття (невдоволення, образу). Розвивають вміння розуміти почуття інших людей, співчувати і співпереживати.

Список використаних джерел:

Бадалев А.А., Каштанова Т.Р. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии// Групповая психотерапия при неврозах / Под ред. Б.Д.Карвасарского и В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : “Ранок”, 2014. – 144 с.
Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : – СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
РОЗВИТОК ЖИТТЄВИХ НАВИЧОК - Навчально-методичний посібник для роботи зі старшокласниками і випускниками інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Київ. 2011.
Санникова О. П. Эмоциональность в структуре личности / О. П. Санникова. – Одеса: Хорс, 1995.
Ю.Д. Бойчук, О.С. Бородіна, О.М. Микитюк ІНКЛЮЗИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я Монографія
Рябовол Т. А. Соціально-психологічні чинники розвитку емпатії у молодших школярів загальноосвітніх навчальних закладів [Електронний ресурс] / Т. А. Рябовол – Режим доступу до ресурсу: http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf.
Барбара Б. Х. Когда твой ребенок — психопат [Електронний ресурс] / Брэдли Хагерти Барбара. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://psy-practice.com/publications/psikhicheskoe-zdorove/kogda-tvoy-rebenok-psikhopat/.

5.4 Навички кооперації (короткий опис, приклади)

Ніяка інша колекція так не знадобиться нам на схилі років, як “колекція спогадів і людських стосунків”, а якщо її не буде зовсім, то ту порожнечу в душі, яка неодмінно виникне на її місці, не зможуть заповнити ні різнокольорові магніти , ні томики класиків, ні навіть яйця Фаберже і всі діаманти на світі

О. Рой

Поняття міжособистісних стосунків

Категорії стосунків

Рівні комунікації

Здорові стосунки і навички, необхідні для їх підтримки

Стосунки з батьками

Стосунки з однолітками

Навчання навичкам кооперації у школі

Здорові взаємостосунки – запорука щасливого і успішного життя. Вчені стверджують, що вони сприяють зменшенню числа стресів і хвороб, зростання популярності серед однолітків і впевненості в собі. У дорослому житті вони сприяють авторитету, вищому рівню фінансового добробуту, стабільності в подружньому житті, самоповазі і усвідомлення сенсу життя. Люди, яким вдалося встановити здорові міжособистісні стосунки, краще задовольняють власні потреби, повніше реалізують себе, легше долають труднощі і вирішують проблеми.

Поняття міжособистісних стосунків


	Під «міжособистісними стосунками» мається на увазі сукупність взаємодій, які виникають між окремими людьми, часто супроводжуються емоційними переживаннями і деякою мірою відтворюють стан внутрішнього світу людини.

Міжособистісні стосунки ґрунтуються на різних видах спілкування, які включають невербальні зв'язки, певний зовнішній вигляд, рухи тіла і жести, усне мовлення і т.д. Вони поєднують в собі когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти.

Когнітивний компонент означає такі особливості міжособистісних стосунків, як різні форми пізнання – уява, сприйняття, відчуття, пам'ять, мислення. Всі вони дозволяють розпізнати в людині її індивідуальні психологічні особливості і досягти розуміння, яке, в свою чергу, залежить від адекватності (того, наскільки точно ми сприймаємо психологічний портрет особистості, з якою вступаємо у взаємодію) та ідентифікації (ототожнення своєї особистості з особистістю іншого індивіда).

Емоційний компонент означає переживання, які ми відчуваємо при спілкуванні з тими чи іншими людьми. І вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер, тобто в процесі міжособистісних стосунків можна відчувати симпатію чи антипатію, задоволеність своїм партнером та результатами спільної діяльності, або незадоволеність і розчарування. Ми можемо відчувати емпатію, або емоційний відгук, на переживання іншої особистості, яка виражається в співпереживанні і співчутті.

Поведінковий компонент характеризує міміку, жестикуляцію, пантоміміку, мову і дії, які виражають ставлення людини до інших людей чи групи в цілому. Власне, поведінковий компонент і виступає регулятором характеру міжособистісних стосунків.

Категорії стосунків

Якщо ранжувати стосунки від «шапкового знайомства» до найбільш довірливих стосунків, то можна розподілити людей, що входять з нами в контакт, на три категорії – знайомі, друзі і близькі люди.

Знайомі – це люди, яких ми знаємо по імені та при нагоді можемо поговорити. Це, наприклад, сусід, однокласник або колега по роботі. Такі стосунки зазвичай складаються самі по собі і носять поверхневий характер.

Друзі – це люди, з якими ми добровільно встановлюємо тісний особистий контакт. Бажаючи подружитися, люди можуть вийти за рамки формальних стосунків, щоб краще пізнати один одного. Якщо вони відчують, що їм приємно спілкуватися, вони можуть стати друзями.

Близькі – це люди, з якими у нас встановилися найбільш довірливі стосунки. Стосунки з близькими людьми відрізняються найбільшою ступенем відданості і відкритості. Близькі люди проводять разом багато часу, довіряють один одному найпотаємніші таємниці і вважають такі стосунки особливими.

Рівні комунікації

Американський психолог Джон Пауел виокремив п’ять рівнів комунікації, на яких люди спілкуються залежно від якості їхніх стосунків.

Перший рівень (фрази) – люди ледь знайомі або цілком чужі одне одному, їхнє спілкування обмежується короткими репліками: «Вітаю», «Як справи?», «Чудова погода», «Усе гаразд», «Помаленьку», «Бувай».

Другий рівень (факти) – люди розмовляють, але не про себе, а на нейтральні теми: про події у школі, спорт, політику, обмінюються чутками про спільних знайомих.

Третій рівень (думки) – люди розповідають дещо про себе, але не надто відкриваються. Обережно висловлюють свої судження й оцінки, стежать, щоб не сказати зайвого. Уважно придивляються і намагаються зрозуміти, чи цікаві одне одному. Якщо на цьому етапі вони відчули взаєморозуміння, якщо їхні погляди і смаки подібні, стосунки між ними можуть розвиватися. Коли цього не відчувається, вони можуть легко повернутися на попередній рівень комунікації.

Четвертий рівень (почуття) – люди поступово, крок за кроком відкриваються, починають говорити про особисте, відверто ділитися своїми почуттями.

П’ятий рівень (довіра) – вершина комунікації, досконале порозуміння. Вимагає цілковитої щирості, тут немає місця недомовкам. Люди почуваються одне з одним у цілковитій безпеці, не бояться розкритися, показати свої переваги й недоліки, оскільки впевнені, що їх люблять і поважають такими, якими вони є.

Здорові стосунки і навички, необхідні для їх підтримки

Якщо між людьми склалися здорові стосунки, вони відчувають потребу в спілкуванні і сумують, коли змушені розлучатися. Нездорові стосунки характеризуються підозрами, егоїзмом, бажанням все контролювати і підпорядковувати.

Ознаками здорових стосунків є:

Надійність і обов'язковість. У здорових стосунках люди знаходять задоволення в тому, щоб дбати одне про одного. Вони ніколи не відмовляються допомогти і не соромляться звертатися по допомогу. Вони також завжди намагаються виконувати свої обіцянки, навіть якщо обставини змінилися і це вимагає більше зусиль, ніж передбачалося раніше.

Чесність є важливою складовою здорових стосунків. Якщо люди чесні один з одним в словах і вчинках, стосунки між ними зміцнюються. Обман, навпаки, здатний зруйнувати стосунки.

Довіра. У здорових стосунках люди здатні довіряти один одному. Вони діляться інформацією про своє особисте життя і вірять, що інші люди не використовують цю інформацію проти них.

Взаємоповага. У здорових стосунках люди завжди демонструють повагу одне до одного. Навіть якщо їх думки розійшлися, виявилися різні політичні погляди або уподобання в музиці, вони не стануть загострювати увагу на відмінностях, а постараються знайти щось спільне в спірній ситуації.

Важливим компонентом соціальної зрілості є здатність будувати і підтримувати здорові стосунки. Для цього потрібно володіти багатьма життєвими навичками, найбільш важливими з яких є навички комунікації, кооперації і компромісу.

Здорові стосунки = Комунікація + Кооперація + Компроміс

Комунікація визначає якість міжособистісного спілкування і допомагає уникати непорозумінь. Уміння слухати і говорити, розуміти і використовувати «мову жестів», інші методи ефективного спілкування допоможуть людям краще зрозуміти думки, почуття і очікування один одного і полегшать процес взаєморозуміння.

Кооперація дозволяє досягти того, що люди не здатні зробити поодинці. Співпраця означає вміння діяти спільно, як одна команда для досягнення загальних цілей. За таким принципом діють, наприклад, не тільки успішні футбольні команди, а й усі здорові дружні, сімейні і робочі колективи.

Компроміс означає вміння вирішувати проблеми у стосунках шляхом взаємних поступок. Демонструючи готовність поступитися в конфліктній ситуації, ви показуєте іншій людині, що цінуєте ваші стосунки більше, ніж особисті інтереси. При цьому важливо пам'ятати, що компроміс передбачає обопільні поступки і те, що ці поступки повинні бути прийнятні для усіх сторін.

Стосунки з батьками

Традиційно головним інститутом виховання дитини є сім'я. Те, що дитина в дитячі роки набуває в сім'ї, вона зберігає упродовж усього подальшого життя. Сімейне виховання дитини продуктивно, якщо воно здійснюється в атмосфері любові, взаєморозуміння і поваги. У кожній родині складається певна, далеко не завжди усвідомлювана батьками система виховання дітей. Батьки використовують різні прийоми виховання в залежності від своїх знань і уявлень про правильне виховання, власного досвіду дитинства, особливостей характеру дитини, її поведінки в даний момент. В ідеалі вони повинні створювати розумні обмеження автономії дитини, сприяти розвитку самоконтролю і при цьому намагатися не пригнічувати цікавість, ініціативу, бажання експериментувати і освоювати нове, а проявляти любов і схвалення, заохочувати успіхи, розвивати в дитині відчуття впевненості у своїх силах і можливостях.

Батьки – це зразок, приклад для наслідування, втілення кращих особистісних якостей, модель взаємостосунків з іншими людьми і джерело життєвого досвіду і знань. Однак в підлітковому і особливо старшому підлітковому (юнацькому) віці батьки вже не є для підлітка таким абсолютним авторитетом, як у дитинстві. Прагнення до наслідування і ступінь ідентифікації з батьками помітно знижуються, а в якості прикладу і моделі для наслідування починають виступати інші люди - інші дорослі, «кумири» з числа відомих акторів, спортсменів, співаків, однолітки. Разом з тим підлітки хочуть мати таких батьків, які «подають гідний приклад для наслідування».

Попри те, що в підлітковому віці стосунки дітей і батьків ускладнюються, нерідко стають конфліктними, підтримка дитини з боку батьків не втрачає своєї значущості. Батьки, як і раніше залишаються для підлітка джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких вона відчуває себе беззахисною і безпорадною. Емоційна підтримка особливо важлива, тому що підліток вступає в фазу інтенсивного формування «Я-концепції», яка нерідко супроводжується суперечливими переживаннями, полярними оцінками, гострим почуттям неповноцінності, невмінням адекватно і конструктивно реагувати на невдачі. В таких умовах сім'я здатна забезпечити базове почуття безпеки, будучи джерелом постійної оптимістичної підтримки, яка вселяє в підлітка впевненість в своїх силах, сприяє зниженню почуття тривоги, що виникає у підлітка в нових або стресових ситуаціях.

Залежність підлітка від сім'ї усе ще досить велика. Батьки – є «верховною владою», від якої залежить задоволення значної частини потреб, в тому числі матеріально-побутових, що в підлітковому віці має особливе значення, так як в цей період становище в колективі однолітків багато в чому визначається наявністю престижних речей, одягу і т. д.

Спілкування з батьком і матір'ю в підлітковому віці складається по-різному. У різних країнах світу в переважній більшості підлітки вважають за краще звертатися з усіх питань, пов'язаних з особистісними, соціальними, навчальними і навіть світоглядними проблемами, до матері, а не до батька. Старшокласники, незалежно від статі, більш відверті з матір'ю, ніж з батьком, частіше звертаються до неї за порадою і більш співчутливо ставляться до неї. Батьки мають перевагу в «інформаційній сфері», обговоренні політики, спорту. Психологічні причини такої переваги у підлітків – в жорсткості і інструментальності чоловічого характеру, що ускладнюють взаєморозуміння і компроміси, а також в тому, що батьки проводять з підлітками менше часу.

Стосунки з однолітками

Якщо дошкільнята і молодші школярі ще не розмежовують дружбу і приятельські стосунки, то підлітки вже вважають дружбу винятковим, індивідуальним ставленням. Чим старша людина, тим менший вплив на його дружні стосунки надають зовнішні, ситуативні чинники. Прихильність дитини вимагає постійного підкріплення, відсутність безпосереднього контакту один з одним швидко руйнує цю прихильність. У підлітковому віці дружба може зберігатися і на відстані. Зростання вибірковості дружніх стосунків супроводжується зростанням їх стійкості: сварка, яка у молодших підлітків означала б кінець дружби, в юності сприймається як випадковість, якою можна знехтувати заради збереження більш глибокої спільності.

У підлітковому віці відбувається розвиток самосвідомості і визначення ідентичності. Підліток «приміряє» на себе різні соціальні ролі, шукає відповіді на питання: «Хто я?», «Який я?», «Ким я хочу бути?», «Якою людиною хочу стати?», «Яка у мене буде сім'я? ». Ідентичність підлітка формується під впливом його соціального оточення, особливо стосунків з однолітками. Підлітки люблять спілкуватися з однолітками. У процесі такого спілкування вони набувають неоціненний емоційний досвід і задовольняють чимало потреб: в безпеці, повазі, приналежності до групи. Це допомагає їм розвинути важливі соціальні навички: вміння бути членом команди, знаходити баланс між власними інтересами і бажаннями інших людей.

Приятельські стосунки – стосунки між однолітками, які мають спільні інтереси і захоплення, але не обов'язково глибокі емоційні зв'язки. Наприклад, можна дружити з однокласником або товаришем по футбольній команді і спілкуватися з приятелями в кафе, на шкільних дискотеках, в соціальних мережах. Приятельські стосунки можуть розвинутися в близьку дружбу, що передбачає міцні емоційні зв'язки. На відміну від приятелів, в друзях більше цінується індивідуальність. Звичайного учасника компанії може замінити хтось інший – і майже нічого не зміниться. Друг сприймається як унікальне придбання.

Дружба – це значущі стосунки між людьми, засновані на спільності інтересів, взаємній відкритості, довірі, готовності надавати підтримку. Близькі друзі відчувають себе комфортно, ділячись своїми думками, почуттями і секретами. Вони довіряють і надають один одному емоційну підтримку. Коли виникають проблеми у стосунках, друзі намагаються вирішити їх і помиритися. Деякі дружні стосунки, формуючись в школі, можуть зберігатися упродовж всього життя.

Навчання навичкам кооперації у школі

Розвиток здорових міжособистісних стосунків можливий за умови, що людина має здатність встановлювати контакти з людьми, знаходити з ними спільну мову. Цьому сприяють легкість і контактність, довіра і розуміння, відсутність маніпуляції і користі, а також уміння працювати в команді. Розвинути навички кооперації допоможуть тренінги, які проводяться на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тренінг 1. Моя родина. Урок сприяє формуванню в учнів уявлення про сім’ю, як осередок любові, емпатії, взаємної допомоги та відповідальності.

2 клас

Тренінг 2. Дружна родина. Урок сприяє формуванню в учнів уявлення про сім’ю, як дружну команду, де всі працюють заради спільної мети, допомагають і підтримуюють одне одного.

Тренінг 4. Друзі за інтересами. Діти усвідомлюють різницю між поняттями «смаки» і «захоплення», значення спільних інтересів для розбудови дружніх стосунків, наводять приклади своїх захоплень та хобі однокласників, улюблених занять хлопчиків і дівчаток.

3 клас

Тренінг 1. Дружний клас. На цьому уроці учні демонструють, як допомагає в роботі злагодженість і взаємодія, розробляють правила класу, емблему та девіз.

Тренінг 2. Дружна родина. В ході заняття діти розказують, як члени сім’ї дбають один про одного, називають свої обов’язки в родині, демонструють вміння робити приємне членам своєї родини.

4 клас

Тренінг 1. Як знайти друга. Учні вчаться будувати дружні стосунки, цінувати своїх друзів, знайомитися з новими друзями.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 2. Ми – особливі. Учні розвивають життєві навички толерантності, протидії дискримінації, уміння працювати команді, поважати особисті якості інших людей.

6 клас

Тренінг 7. Стосунки і здоров’я. В ході заняття учні вчаться робити внесок у розбудову здорових міжособистісних стосунків, демонструють здатність працювати в команді.

7 клас

Тренінг 2. Синергія стосунків. На цьому уроці діти аналізують якість своїх стосунків, демонструють уміння поліпшувати стосунки, знаходити спільну мову з дорослими та однолітками.

9 клас

Тренінг 6. Спілкування і розбудова стосунків. Урок сприяє розвитку навичок ефективного спілкування з дорослими та однолітками.

Список використаних джерел:

Міжособистісні стосунки [Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://medic.in.ua/mijosobistisni-stosunki.html.
Основи здоров'я: Підручник для 9 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/2%20Maket%20Osnovy%20Zdorov'ya%209%20klas.pdf.

5.5 Розв’язання проблем і прийняття рішень (короткий опис, приклади)

Сім разів відміряй – один відріж

Народна мудрість

Які бувають рішення

Стратегії при прийнятті рішень

Як приймати зважені рішення

Творче мислення при прийнятті рішень

Навчання навичкам розв’язання проблем і прийняття рішень у школі

Все життя людини складається з постійної потреби приймати різні рішення, починаючи від вибору продуктів в магазині, і закінчуючи вибором власного життєвого шляху і призначення. Деякі рішення не варто приймати похапцем, а варто зважити усі варіанти та їх наслідки.

Одні проблеми виникають через зовнішні фактори, інші люди створюють собі самі. Аналіз проблем та їх вирішення – ціла наука, яка має свої методи і прийоми. Осягнення азів цієї науки, дозволить людині справлятися з більшістю життєвих викликів та проблем.

Які бувають рішення


	Рішення – це вибір найбільш прийнятної альтернативи з можливого різноманіття варіантів.

У дитинстві у людей немає проблем з прийняттям важливих рішень, так як про все піклуються дорослі. Але з віком, людині доводиться не тільки приймати рішення самостійно, а й брати на себе відповідальність за їхні наслідки. Часом це дуже складно. Щоб зробити правильний вибір, важливо чітко усвідомлювати, хто і що впливає на цей вибір, знати ефективні методи прийняття рішень.

Рішення, які не вимагають особливих роздумів, є простими. Щодня люди приймають десятки, сотні таких рішень. Тому їх називають щоденними – наприклад, що сьогодні вдягнути, сходити в ресторан або приготувати вечерю вдома. Рішення, які можуть привести до серйозних наслідків, називаються складними. Деякі з них, наприклад, на яку роботу влаштуватися, впливають на подальшу долю людини, їх називають доленосними. Тому потрібно приймати зважені, раціональні рішення.


	Раціональне рішення – продумане рішення, прийняте на основі вибору, порівняння варіантів і врахування багатьох чинників.

Стратегії при прийнятті рішень

Існує декілька стратегій, які при правильному використанні можуть допомогти генерувати рішення. Незважаючи на те, що жодна окремо взята стратегія не може гарантувати універсальних рішень на всі випадки життя, вміння застосовувати ці стратегії додасть спрямованості і впевненості діям при вирішенні нових завдань.

Мозковий штурм

Американський хімік Лінус Паулінг одного разу сказав: «Кращий спосіб мати хороші ідеї – це мати багато ідей». Отримати безліч ідей може допомогти мозковий штурм.

Вперше цей метод був запропонований Осборном (Osborn, 1963), як метод групового рішення задачі, але виявився корисним і для індивідуальної роботи над завданнями. Його метою є генерування якомога більшого числа рішень. Призначення мозкового штурму – підштовхнути людей, зайнятих пошуком рішень, до висування неймовірних і фантастичних ідей. Всі ці ідеї заносяться в список – причому незалежно від того, наскільки безглуздими вони здаються. Принцип, закладений в основу цієї стратегії, полягає в тому, що чим більше кількість висловлених ідей, тим більша ймовірність, що, принаймні одна з них, виявиться вдалою. Щоб заохотити творчу силу уяви, правила цієї стратегії виключають будь-яку критику і висміювання ідей, навіть якщо вони абсолютно безглузді. Винесення рішення про цінність ідей переноситься на наступну стадію мозкового штурму, де різні ідеї аналізуються, класифікуються, частково комбінуються з метою удосконалення. Мозковий штурм можна проводити як індивідуально, так і маленькою чи великою групою людей. Після проведення мозкового штурму перелік можливих рішень повинен бути ретельно вивчений, щоб знайти рішення, з урахуванням накладених на це завдання обмежень – найчастіше фінансових, часових, етичних.

Мозковий штурм був ефективно використаний одним з виробників харчових продуктів, який зіткнувся із завданням поліпшення упакування картопляних чіпсів. Працівників корпорації попросили придумати найкращий спосіб упаковки. Один з них запропонував пакувати мокрі чіпси і запевняв, що це буде найкращим рішенням. Коли ви намагаєтеся скласти в пакетик сухі чіпси, вони кришаться і погано вкладаються, але якщо змочити їх перед упакуванням, то можна використовувати пакети менше за розміром і полегшити їх наповнення – пустот в такому пакеті буде менше. Дотримуючись цієї поради, працівники спробували спочатку змочити чіпси, а потім наповнювати ними пакети. Результат виявився невдалим – чіпси висихали і перетворювалися в несмачні крихти. Але ця ідея врешті-решт привела до широко популярних картопляних чіпсів, які акуратно, один на інший, укладені в коробку. Ці чіпси виготовляються з рідкого картопляного пюре, яке запікається в спеціальних формах. Таким чином, непродумана і не дуже хороша задумка (змочування картопляних чіпсів) вилилася в досить вдале рішення.

Аналогії та метафори

Навряд чи людина зможе уявити абсолютно нову проблему, не схожу і не пов'язану з жодною раніше вирішеною. Гик і Холіок (Gick & Holyoak, 1980) поставили запитання: «Звідки виникають нові ідеї?» Багато вчених відповідають, що їхні ідеї або рішення завдань приходять з усвідомлення аналогій і метафор, витягнутих з різних академічних дисциплін (Hadamard, 1954).

Насправді ж виявляється, що більшість загальних висновків зроблено при виявленні подібності (аналогій і метафор) між двома або більше ситуаціями. Подібно підказці, аналогія повинна сприйматися як складова частина розв'язуваного завдання, відповідно до якої її і треба перетворити. Наприклад, використання особистих аналогій ефективно при вирішенні широкого кола конфліктних ситуацій. Якби кожна з конфліктуючих сторін могла поглянути на проблему з точки зору опонента, то, ймовірно, виникли б нові рішення. Обидві сторони можуть виявити спільні інтереси і, скориставшись цим, знайти прийнятний для всіх вихід (Bernstein, 1995; Fisher & Ury, 1991).

Консультація фахівця

Іноді в житті людини трапляється, що вона не може вирішити проблему самостійно. І в такому випадку, найкращим рішенням є залучення фахівця. Люди звертаються до бухгалтерів для вирішення фінансових питань, до лікарів при виникненні проблем зі здоров'ям. Такі фахівці стали висококваліфікованими експертами в своїй області завдяки придбанню відповідних знань і неодноразового застосування цих знань для вирішення проблем на практиці. Тому часто консультації фахівців стають відмінним способом вирішення проблеми. Обсяг їхніх знань і досвіду більше, ніж у звичайної людини.

Але для того, що б звернутися до фахівця, потрібно вирішити ще декілька завдань:

дізнатися, чи є обрана людина компетентним фахівцем;
чи має даний фахівець в руках всі можливі факти і чи розглянув всі можливі альтернативи;
вислухати уважно аналіз можливого ризику, альтернативних шляхів і прийняти рішення.

Прийняття рішень в групі

Маргарет Тетчер заслужила світове визнання після перемоги у війні за Фолклендські острови. Вона здивувала всіх тим, що знову і знову приймала правильні рішення, хоча не мала досвіду у веденні зовнішньої політики і ніколи не служила в армії. У цьому їй допомагала правильно підібрана команда радників. Одні з них володіли найрізноманітнішим досвідом, другі добре знали зовнішню політику, треті були знайомі з системою оборони, а решта прекрасно вивчили систему охорони здоров'я, трудові відносини або якісь інші галузі. В результаті, коли Аргентина атакувала Фолклендські острови, Тетчер не треба було ставати експертом по військовій логістиці або вивчати американську дипломатію, а просто потрібно було залучити людей, які володіли цими знаннями і бажали передати їх їй.

У соціальній психології таке явище називається трансактивною пам'яттю: знанням, локалізованим в пам'яті окремих членів групи і способами його передачі іншим (Wegner, 1987, 1995). Багато груп мають трансактивну пам'ять, у кожної групи більше знань, ніж у окремого її члена (Hollingshead, 2000; Liang, Moreland & Argote, 1995; Wegner, Erber & Raymond, 1991). Оскільки трансактивна пам'ять групи містить велику кількість інформації, рішення групи можуть бути правильнішими за рішення окремої людини. Експеримент, проведений Ларрі Майклсеном, Уорреном Уотсоном і Робертом Блеком (Michaelsen, Watson & Black, 1989), прекрасно це ілюструє.

Психологи сформували малі групи студентів в 25 класах, які вивчали організаційну поведінку і доручили їм роботу над різними проблемами протягом семестру. Крім того, студенти здали 6 іспитів, спочатку поодинці, а потім, після того як вони здали аркуші з відповідями, вони виконували ті самі завдання в групі. В оцінках за курс враховувалися результати як групового, так і індивідуального тестування. Групи показали результати не тільки вище, ніж їх члени окремо, але і краще, ніж у найуспішніших студентів. На практиці тільки в трьох з двохсот двадцяти двох груп найкращий член групи діяв ефективніше групи. Отже, в деяких обставинах практично всі члени групи отримують користь від загального групового знання (Watson, Michaelsen & Sharp, 1991).

Як приймати зважені рішення

На прийняття рішень впливає безліч факторів. По-перше, це внутрішні потреби, цінності та уподобання людини. Важливо, щоб вона знала, чого хоче, що їй подобається, що їй необхідно і що вона цінує. По-друге, це зовнішні чинники –правила і закони, які потрібно дотримуватися, очікування оточуючих, інші зовнішні обставини життя людини.

Для генерування рішень використовують різні методи і способи. Одна з найбільш ефективних методик називається «Правило світлофора» і складається з трьох кроків:

Крок 1. Зупинись

Подумайте, чи можете ви прийняти рішення негайно. Не дозволяйте іншим квапити вас, краще почекати, ніж потім страждати від наслідків необдуманого рішення. Найгірші рішення люди приймають в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, тому завжди приймайте рішення тільки на тверезу голову. Не приймайте важливих рішень під впливом сильних емоцій. Якщо нервуєте або відчуваєте злість, потрібно для початку заспокоїтися, а потім намагатися зрозуміти суть проблеми і що від вас вимагається.

Крок 2. Подумайте

Перш ніж прийняти рішення, зберіть всю необхідну інформацію і зверніться за порадою до тих, кому довіряєте. Розгляньте всі можливі варіанти свого вибору (але не менше трьох) і визначте «плюси» і «мінуси» кожного з них. Уявіть, як будуть розвиватися події і, що ви будете відчувати. Також поставте себе на місце людей, яких цей варіант стосується.

Крок 3. Вибери

Зробивши вибір, візьміть на себе відповідальність за його наслідки. Це означає також готовність захищати своє рішення. Якщо ви впевнені у своїй правоті, зробити це буде не важко. Пам'ятайте, що ви маєте право і передумати. Якщо ви переконалися, що ваш вибір не найкращий, немає нічого поганого в тому, щоб визнати це і поміняти своє рішення. Сприймайте негативний результат не як поразку, а як корисний досвід, який допоможе уникати помилок в майбутньому.

Творче мислення при прийнятті рішень

Існують латеральний і вертикальний типи мислення. Латеральне мислення – це роздуми «навколо проблеми», воно генерує ідеї, а вертикальне мислення їх розробляє (DeBono, 1986, p. 6). Різниця між ними ілюструє одна байка:

У XIX столітті в Лондоні жив купець, який заборгував лихварю велику суму грошей. Термін оплати наближався, купець не міг розплатитися, йому погрожували ганьба і в'язниця. Користуючись ситуацією, старий і потворний лихвар запропонував пробачити борг, якщо купець віддасть йому в дружини свою юну дочку. Батько з дочкою прийшли в жах. Побачивши це, лихвар запропонував кинути жереб: він покладе в порожній гаманець два камінчика – чорний і білий, а дівчина наосліп витягне один з них. Якщо трапиться білий, вона залишиться з батьком, а той з прощеним боргом. Якщо чорний – стане дружиною лихваря. Вони змушені були прийняти пропозицію.

Та дівчина встигла помітити, що лихвар поклав два чорних камінчика. Тоді вона витягла камінчик, і, не глянувши на нього, ніби випадково впустила його на доріжку, де він загубився серед інших. «Яка прикрість! – вигукнула дівчина. – Та цьому можна легко зарадити: подивімося, якого кольору залишився камінчик і дізнаємося, який витягла я». Оскільки другий камінчик теж був чорного кольору, отже вона витягла білий камінчик: не міг же лихвар зізнатися в шахрайстві при свідках.

Якби дівчина мислила типово (вертикально), то швидше за все викрила б лихваря в шахрайстві. І в даному випадку, їй би знову довелося витягати камінчик. Але в байці дівчина використала латеральний тип мислення. Придумала нестандартний тип дій і виграла. Латеральне мислення іноді використовують, як синонім творчості.

Творчість (креативність) – це здатність мислити вільно, знаходити свіжі ідеї, оригінальні рішення, швидко пристосовуватися до змін і нових обставин. Люди говорять: «Це творчість», якщо людина зробила щось таке, що можна назвати незвичайним, але в той же час значущим і корисним. Таким чином, творчість визначається через наслідки процесу, а не як сам процес.

Творчість можна описати за допомогою трьох S:

Sensivity - чутливість;
Synergy - синергія;
Serendipity - інтуїція.

Чутливість – це використання почуттів. Потрібно творчо підходити не тільки до вирішення завдань, але і до їх постановки. Бачити у себе в уяві або чути деталі кінцевого результату творчого процесу.

Синергія – це з'єднання речей в єдине ціле - корисне і функціонуюче. Закон синергії говорить: «Ціле більше, ніж сума окремих частин». Очевидно, що досвід, зусилля і знання двох осіб при їхній спільній роботі дозволяють розширити можливості цієї команди у багато разів. Люди, взаємодіючи один з одним, створюють певну систему, в якій окремі учасники посилюють один одного.

Мозковий штурм ілюструє даний ефект. Коли працівники придумують вирішення конкретної проблеми окремо, є ймовірність, що керівник отримає лише декілька списків ідей, непридатних для повноцінної реалізації. У той же час спільний творчий процес, при якому кожна людина в команді генерує ідеї і їх чують всі інші, може мати набагато кращий ефект. Справа в тому, що думка, висунута одним з членів команди, моментально підхоплюється іншими, розвивається і доповнюється. В результаті з'являються нові цікаві ідеї, які доопрацьовуються і втілюються в життя.

Інтуїція веде до несподіваного, незапланованого відкриття. Інтуїція відіграє дуже важливу роль в творчості і в процесі прийнятті рішень, однак вона також базуватися на знаннях.

Креативні здібності допомагають розглянути проблему з усіх боків, оцінити можливі варіанти і наслідки, знайти оригінальні ідеї для вирішення конфліктів, виходу з кризових ситуацій.

Хтось може не погодитися, в існуванні «стратегій творчого мислення», адже творчість і правила – поняття взаємовиключні. Але за спостереженнями Байлін (Bailin, 1987), в творчому процесі завжди дотримуються певних правил. Наприклад, сонети неодмінно повинні містити 14 рядків певного розміру і ритму, всі великі балетні постановки засновані на техніці танцю, а всі наукові відкриття були зроблені фахівцями у своїй галузі. Таким чином, творчість (креативність) має на увазі не тільки наявність навичок нетрадиційного мислення, а й знання загальноприйнятих правил – адже для того, щоб від них відступити, їх щонайменше необхідно знати.

Навчання навичкам розв’язання проблем і прийняття рішень у школі

Думка, що творчі здібності є лише у небагатьох людей, є помилковою. Творче мислення – це навичка, над якою потрібно працювати, просто в одних вона більш розвинена, а деяким доведеться докласти більше зусиль.

Шкода, що в шкільній програмі небагато часу приділяється розвитку креативності. Але це можна змінити, більше застосовуючи на уроках такі методи та прийоми, як мозковий штурм, обговорення в групах, виконання творчих проектів.

Нижче наведено тренінги, що проводяться за діючою програмою предмета «Основи здоров’я» для 1-9 класу. Знайомство з цими тренінгами важливо для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок в рамках навчально-виховного процесу.

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тренінг 6. Вчимося приймати рішення. На цьому уроці діти пояснюють, чому слід продумувати наслідки своїх вчинків, демонструють уміння використовувати «Правило світлофора».

Тренінги для основної та старшої школи

6 клас

Тренінг 2. Вчимося ухвалювати рішення. В ході заняття учні вчаться розрізняти прості, щоденні та складні рішення, називають чинники, що впливають на прийняття рішень, пояснюють алгоритм прийняття рішень за «правилом світлофора».

Список використаних джерел:

Словари и энциклопедии на Академике [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://dic.academic.ru.
Халперн Д. Мастера психологии. Психология критического мышления. / Д. Халперн / пер. на рус. Н. Мальгина, С. Рысев, Л. Царук. – Питер, 2000. — 512 с.
Чалдини Р. Социальная психология. Пойми других, чтобы понять себя! / Р. Чалдини, Д. Кенрик, С. Нейберг / пер. на рус. Н. Миронов, Л. Ордановская, Л. Царук, С. Чилингарова. – СПб. : прайм. ЕВРОЗНАК, 2002. – 256 с.

5.6 Навички запобігання ескалації та розв’язання конфліктів (короткий опис, приклади)

Мудра людина завжди знайде спосіб, щоб не почати війну

Ямамото І.,

адмірал флоту

Типи конфліктів

Стадії розвитку конфліктів

Як запобігти ескалації конфлікту

Способи розв’язання конфліктів

Поради для ефективного розв’язання конфлікту

Навчання навичкам розв’язання конфліктів у школі

Конфлікти – є невід’ємною частиною людських стосунків. Найчастіше вони виникають через те, що кожна людина є унікальною, має відмінні від інших погляди, уподобання і переконання, власні інтереси і бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами та бажаннями інших.

Для успішного вирішення конфліктів потрібно володіти багатьма життєвими навичками: самоконтролем, умінням слухати і говорити, висловлювати свої почуття, враховувати почуття опонента. Ці вміння допоможуть зменшити число стресів у житті, підвищать авторитет, популярність, рівень впевненості і самоповаги.

Типи конфліктів

Слово «конфлікт» походить від латинського «confliktus» – зіткнення.


	Конфлікт – це зіткнення протилежних думок, поглядів, інтересів, прагнень, дій, планів у свідомості і поведінці окремої людини, різних індивідів або груп людей.

Існують чотири основних типи конфліктів: внутрішньособистісний, міжособистісний, конфлікт між особистістю і групою, міжгруповий конфлікт.

Внутрішньоособистісний конфлікт – це стан, в якому людина має суперечливі і взаємовиключні мотиви, цінності та цілі, з якими вона на даний момент не може впоратися. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає, коли бажання і вимоги до себе не збігаються з можливостями для їх досягнення, коли вони розходяться з почуттям обов'язку, коли поведінка людини йде врозріз з її моральними принципами.

Міжособистісний конфлікт – це зіткнення людей з різними поглядами, цілями і характерами, темпераментами, яким складно знаходити спільну мову одне з одним. Міжособистісний конфлікт може виникнути в боротьбі за вплив і авторитет серед інших людей.

Конфлікт між особистістю і групою виникає, якщо особа займає позицію, що відрізняється від позицій групи.

Груповий конфлікт виникає через суперечності двох різних соціальних груп.

Стадії розвитку конфліктів

У розвитку конфліктів виділяють п'ять стадій:

Виникнення конфліктної ситуації відбувається при зіткненні людей, інтереси і переконання яких істотно відрізняються.
Усвідомлення конфлікту відбувається тоді, коли хоча б один з його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично і недоброзичливо відгукується про них або уникає контактів з ними.
Початок відкритого протистояння – момент, коли один з учасників вирішується на заяву або загрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатися або нападати.
Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції. Вони можуть і не розуміти, глибинної суті конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів – слів або дій, які посилюють конфлікт.
Завершення конфлікту можливо в разі його вирішення, втрати інтересу учасників до предмету протистояння або відсторонення одного з опонентів.

Як запобігти ескалації конфлікту


	Конфліктогени – це слова або дії, які провокують чи розпалюють конфлікт.

Конфліктогени посилюють емоційне напруження, ображають, породжують бажання захищатися. Найбільша небезпека полягає в тому, що конфліктоген провокує у відповідь новий конфліктоген, а той у свою чергу – ще один, і так далі. Кожен наступний конфліктоген діє сильніше за попередній. Так утворюється конфліктний ескалатор (див. мал. 1).

Для попередження конфліктів потрібно пам'ятати два основних правила:

Намагайтеся не використовувати конфліктогени.
Не піддавайтеся на провокацію конфлікту (не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген).

Мал. 1. Конфліктний ескалатор

Способи розв’язання конфліктів

Існують п’ять основних способів розв'язання конфліктів: відсторонення, поступка, боротьба, компроміс і співпраця.

У більшості ситуацій найкраще вирішувати конфлікти шляхом переговорів. Однак іноді краще відсторонитися від конфлікту або піти на поступки або рішуче відстоювати свою позицію.

Відсторонення від конфлікту – людина висловлює небажання брати участь в його врегулюванні і захищати власні інтереси. Конфлікт залишається невирішеним і через деякий час може спалахнути знову.

Коли краще відсторонитися від конфлікту:

коли всім потрібно заспокоїтися;
коли потрібно продумати аргументи;
коли немає шансів залагодити суперечку.

Поступка – це спроба пом'якшити конфліктну ситуацію та зберегти стосунки, поступаючись тиску опонента. Пристосування може бути застосовано до конфліктних ситуацій у стосунках між учнем і вчителем, дітьми і батьками, начальником і підлеглим, близькими друзями, подружжям, коли поступається сторона, яка не хоче засмучувати іншу. При цьому одна сторона відчуває себе у програші, оскільки відмовляється від своїх інтересів, бажань, своєї точки зору, а інша задоволена тільки результатом, але у обох сторін немає задоволеності стосунками.

Коли варто поступитися:

коли розумієш, що не правий;
коли предмет спору є більш важливим для інших, ніж для тебе;
коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту набагато більше, ніж знайдеш;
коли небезпечно будь-яке загострення стосунків (наприклад, у ситуації виживання).

Боротьба – це управління конфліктом шляхом тиску, застосування влади або сили, з метою змусити прийняти свою точку зору. До боротьби вдається той, хто має

переваги у фізичній силі, в підтримці з боку інших, в статусі і правах, матеріальних та інших можливостях. Задоволення від такого рішення конфлікту отримує тільки конфліктуюча сторона, яка прагне добитися свого будь-якою ціною, але й вона в результаті програє, адже таких людей уникають і не мажають з ними мати справу.

Коли варто рішуче боротися:

якщо рішення конфлікту іншим способом може нашкодити тобі або близьким;
якщо опонент може отримати несправедливі переваги;
коли даєш відсіч зловмисникам.

Компроміс – це врегулювання конфлікту шляхом взаємних поступок. На компроміс

йдуть люди, які готові врахувати інтереси і бажання інших, щоб отримати щось для себе. В результаті компромісу сторони не отримують повного задоволення, але зберігають стосунки.

Співпраця передбачає спільний пошук рішення, яке відповідає інтересам всіх

сторін. Обидві сторони хочуть спільно вирішити проблему, готові обговорювати суть конфлікту для пошуку рішення, яке влаштовуватиме всіх. Як результат, стосунки зміцнюються. Співпраця – найкращий спосіб вирішення конфліктів.

Поради для ефективного розв’язання конфлікту

Розберіться, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще, намагайтесь з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні і тактовні запитання.
Відстоюйте свою позицію, але не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилась. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє вирішенню конфлікту.
Слідкуйте за тим, що говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слова «завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, вирішуйте основну проблему, не чіпляйтеся за дрібниці.
Слідкуйте за своїми емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою. Говорячи про те, що ви відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь-ласка, краще не обіцяй того, що не можеш зробити»).
Не бійтеся йти на поступки. Поступка не означає поразку, а дає можливість продовжити діалог. Гнучке і творче ставлення до ситуації –одна з умов управління конфліктом.

Навчання навичкам розв’язання конфліктів у школі

Велику частину свого життя дитина проводить у школі. Тут вона не лише отримує нові знання, але й спілкується з однокласниками, вчителями. Як вирішувати конфлікти, які бувають види та наслідки конфліктів і як навчитися ухилятися від них можна дізнатися на тренінгах, які проводяться на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що проводяться за діючою програмою предмета «Основи здоров’я» для 1-9 класу та в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Знайомство з цими тренінгами важливо для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок в рамках навчально-виховного процесу.

Тренінги для початкової школи

2 клас

Тренінг 6. Як помиритися з другом. На цьому уроці діти аналізують причини та наслідки конфліктів між друзями, пояснюють, чому важливо зберігати дружбу, демонструють алгоритм примирення з другом, наводять приклади віршів-мирилок.

3 клас

Тренінг 6. Як залагодити конфлікт. Відпрацьовується уміння мирно розв’язувати конфлікти, обговорюються випадки, в яких варто поступитися, коли слід шукати взаємовигідне рішення, пояснюється, чому не можна дражнитися й обзивати інших. Діти вивчають правила мирного розв’язання конфліктів.

Тренінги для основної та старшої школи

6 клас

Тренінг 8. Види і наслідки конфліктів. В ході заняття учні вчаться розпізнавати конфлікти поглядів і конфлікти інтересів, демонструють уміння толерантно ставитися до чужих поглядів та смаків, вивчають способи розв’язання конфлікту інтересів.

Тренінг 9. Як владнати конфлікт. Діти вчаться запобігати ескалації конфліктів, уникати конфліктогенів, демонструють навички самоконтролю у конфліктних ситуаціях, усвідомлюють різницю між поняттями «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення», знайомляться з алгоритмом конструктивного розв’язання конфліктів.

7 клас

Тренінг 6. Конструктивне розв’язання конфліктів. Учні вивчають стадії конфліктів, вчаться уникати їх ескалації. Демонструють уміння обирати адекватний спосіб розв’язання конфліктних ситуацій у підлітковому середовищі.

10 клас

Тренінг 3. Запобігання та розв’язання конфліктів. На цьому уроці учні демонструють уміння використовувати різні стратегії ведення переговорів і розв’язання конфліктів, називають стилі поведінки в конфлікті, наводять приклади ситуацій, в яких рекомендовано використовувати той чи інший стиль розв’язання конфлікту.

Список використаних джерел:

Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0

5.7 Навички неагресивної впевненості (короткий опис, приклади)

Поняття асертивності

Стилі спілкування

Як позбутися агресивності у спілкуванні

Звернення за допомогою

Як просити вибачення

Уміння сказати «НІ»

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

Асертивні права людини

Навчання навичкам неагресивної впевненості у школі

Людина може бути прекрасним комунікатором, але абсолютно губитися, коли справа доходить до висловлення своєї точки зору чи захисту особистих інтересів. Секрет в тому, щоб стати асертивним, тобто, навчитися відстоювати себе і захищати свої права в спокійній неагресивній манері.

Поняття асертивності


	Асертивність – це вміння відстояти себе у міжособистісних стосунках, поважаючи свої права і права інших людей.

Асертивність допомагає:

висловити свої думки і почуття без звинувачень;
без проблем попросити про послугу чи допомогу;
без почуття провини відмовитися від того, що не підходить;
краще зрозуміти почуття і проблеми інших людей;
легше знаходити шляхи до порозуміння;
підтримувати рівноправні стосунки;
запобігати маніпуляціям.

Асертивна поведінка є найкращим вибором у більшості життєвих ситуацій, хоч іноді варто виявити пасивність (наприклад, коли будь-яке загострення ситуації є небезпечним), а в деяких випадках доводиться реагувати й агресивно (якщо, скажімо, на вас напали або намагаються кудись затягти).

Стилі спілкування

Існують ситуації, в яких складно відмовитися, відкрито висловити свої почуття, попросити кого-небудь про допомогу або відстояти свої права. У таких ситуаціях люди вибирають один з трьох стилів поведінки: пасивний, агресивний або асертивний.

Пасивна поведінка – небажання висловлювати свою думку, виражати свої почуття. Коли люди вибирають даний стиль спілкування, вони нехтують власними інтересами, за будь-яку ціну намагаються уникнути конфліктів. У таких випадках говорять про пасивну, залежну («прилаштування знизу») поведінку [1]. Пасивні люди не вміють відстояти себе і зазвичай не можуть нікому відмовити, навіть якщо пропозиція невигідна для них або є небезпечною. Вони легше піддаються впливу реклами і оточення, більше ризикують стати жертвою шахраїв, бути залученими до небезпечної компанії, секти.

Агресивна поведінка – нападки на опонента без урахування його почуттів і потреб. У таких випадках говорять про агресивну («прилаштування зверху») манері спілкування. Як правило, така манера спілкування травмує оточуючих, її важко назвати етичною. Агресивні люди нехтують ввічливістю, вдаються до погроз, лайки і фізичної сили. Через це їх не люблять, бояться, уникають і можуть звинуватити навіть у тому, чого вони не робили. Часто прямолінійність, жорсткість і напористість в спілкуванні не тільки межують з грубістю, але і маскують внутрішню нерішучість людини.

Між цими двома крайніми стилями спілкування існує золота середина - впевнене спілкування, коли за зовнішньою м'якістю і дипломатичністю ховається величезна внутрішня сила.

Асертивна (впевнена) поведінка – це вміння домовлятися, враховуючи інтереси усіх сторін, вміння ввічливо відмовитися від того, що не підходить, і рішуче - від того, що може бути небезпечним. Це впевнений, партнерський («на рівних») стиль спілкування. Асертивну поведінку ще називають гідною, дипломатичною, упевненою.

Що означає асертивне спілкування?

Ви можете висловлювати свої думки і ділитися переживаннями.
Ви можете висловлювати свої ідеї та пропозиції.
Ви можете звернутися з питанням або проханням.
Ви можете спокійно не погодитися з почутим.
Ви можете сказати «ні» і не відчувати себе винним.
Ви можете висловитися на захист іншої людини.

Як позбутися агресивності у спілкуванні

Якщо людина звикла відстоювати себе в агресивній манері, варто попрацювати над собою, щоб змінити стиль спілкування. Для цього корисно спостерігати за людьми, які демонструють впевнену і спокійну манеру спілкування та переймати у них вдалі прийоми. Наприклад, намагатися не тиснути на співрозмовника, надавати йому право висловитися першим, не перебивати. Якщо не вдалося стриматися, варто перепросити: «Вибач, що перебив», – і дати людині можливість договорити.

Після висловлення пропозиції, корисно поцікавитися думкою співрозмовника: «Що ти про це думаєш?», «Тебе це влаштовує?». При цьому треба уважно вислухати відповідь і відреагувати на неї: «Правда?», «Дякую за розуміння».

Також варто уникати різкої критики опонента, а незгоду з ним висловлювати тактовно. Наприклад, замість: «Що за нісенітницю ти несеш?», – краще сказати – «Мені здається, це не дуже вдала ідея». Взагалі, замість «Ти-повідомлень», які викликають бажання захищатися і нападати у відповідь, краще висловлювати свої думки і почуття за допомогою «Я-повідомлень».

Чим відрізняються «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення»?

Існує суттєва відмінність між психологічним сприйняттям «Я-повідомлень» і «Ти-повідомлень». Починаючи речення словами «Ти», «Тебе», «Тобі», людина поводиться агресивно, звинувачує опонента. Наприклад: «Ти узяв мої речі без дозволу». Це може викликати агресію у відповідь: «А минулого тижня ти теж носив мій светр».

Починаючи речення словами «Я», «Мене», «Мені», людина говорить про свої почуття, без звинувачень. Наприклад: «Я не люблю, коли мої речі беруть без дозволу». Після цього можна додати прохання: «Будь-ласка, якщо захочеш щось позичити, запитай у мене».

Як відповідати на «Я-повідомлення»?

Важливо навчитися правильно відповідати на «Я-повідомлення». Якщо ви відповісте у заданому форматі, людина зрозуміє, що ви її почули, і виконаєте прохання. Також не забудьте перепросити за заподіяну шкоду.

Я-повідомлення
Мені не подобається, коли хтось бере мої речі без дозволу. Будь-ласка, якщо захочеш щось позичити, просто запитай, я не заперечуватиму.

Відповідь
Я зрозумів, що тобі не подобається, коли твої речі беруть без дозволу.
Наступного разу обов’язково запитаю. І пробач, що не робив цього раніше.

Я-повідомлення
Я не люблю штовханини. Будь ласка, не штовхайся, і тоді ми зможемо продовжити гру.

Відповідь
Ясно, ти не любиш, коли штовхаються. Я триматиму руки при собі, обіцяю.
Вибач, будь ласка, я не навмисно.

Я-повідомлення
Я боюся, коли на мене кричать. Будь ласка, говоріть тихіше, тоді мені буде легше зрозуміти вас.

Відповідь
Ти сказала, що боїшся, коли кричать. Я говоритиму тихіше. Вибач, що налякала тебе.

Звернення за допомогою

Час від часу будь-яка людина опиняється в ситуації, з якою складно впоратися самотужки, і тоді допомога інших є необхідною. Але не кожному легко звернутися з проханням про допомогу. Комусь заважає сором'язливість, хтось звик розраховувати тільки на власні сили, хтось не готовий показати оточуючим, що він не може сам впоратися з проблемою.

Вміння звертатися за допомогою можна тренувати - так само, як і будь-які інші якості. Починати краще з дрібних прохань, причому тоді, коли людина в хорошому настрої - тоді все відбувається легше і природніше. Не треба маскувати прохання про допомогу, ховатися за довгими пропозиціями.

Можна і потрібно використовувати прямі звернення у формі «Я-повідомлень», наприклад:

Я хочу попросити тебе про допомогу.
Мені потрібна твоя допомога.

Як просити вибачення

Стосунки між людьми, навіть найближчими, не завжди залишаються безхмарними, трапляються і нерозуміння, і дрібні сварки, і серйозні конфлікти. Як правило, в таких ситуаціях страждають обидві сторони, і та людина, яка вважає, що вона має рацію, і той, хто відчуває свою провину. Найкращий спосіб повернути стосункам колишню якість, це попросити вибачення.

Є багато способів це зробити. Можна просто сказати: «Пробач, я був неправий ...». Можна відправити СМС або електронного листа з вибаченнями. Але в будь-якому випадку, треба знайти спосіб визнати свою провину у тому, що сталося. Не варто сподіватися, що все вирішиться само собою і забудеться. Дрібні розбіжності і дрібні образи, накопичуючись, можуть привести до серйозних проблем у стосунках.

Уміння сказати «НІ»

Що робити, коли по-дружньому пропонують те, що вам не хочеться робити або те, що може бути небезпечним? І що робити, якщо примушуючи до чогось подібного, вам пропонують довести свою дорослість, дружбу чи кохання? У подібних ситуаціях важливо не дозволити маніпулювати собою.


	Маніпуляція – це завуальований психологічний тиск на людину з метою примусити її прийняти певне рішення чи виконати певну дію.

Яскравим прикладом маніпуляції є реклама. Щоб продати товар, його виробники пропонують «відростити крила» чи обіцяють «райську насолоду».

Так само чинять деякі люди, коли хочуть будь-що домогтися свого. При цьому вони можуть умовляти, тиснути, шантажувати або навіть погрожувати: «Ти що, боїшся?», «Тобі що, складно?», «Ти ж не псуватимеш мені свято!», «Як це ти підеш і залишиш друзів?», «Довірся мені, якщо справді любиш», «Усі роблять це».

Почувши подібні фрази, важливо критично осмислити їх, перевірити, чи дійсно ця пропозиція відповідає вашим принципам, цінностям, бажанням і життєвим планам. Якщо ні, або якщо вона несе загрозу життю та здоров'ю, треба сміливо і рішуче сказати: «НІ».

Як сказати «НІ» і при цьому зберегти стосунки

У більшості ситуацій найкраще одразу висловити свою позицію і відмовити без пояснення причин та будь-яких виправдань. Уважно вислухайте співрозмовника і спокійно, але впевнено скажіть: «Ні, я не хочу», «Це не для мене».
Якщо треба відмовити другу чи іншій близькій людині, можна вибачитись або пояснити причину: «Вибач, немає настрою», «Щось не хочеться».
Якщо наполягають, можна використати метод «заїждженої платівки», повторювати знову і знову: «Ні, я ж сказав», «Я не передумаю».
Послатися на зайнятість: «Ні, мені вже час, у мене завтра справи/тренування/ важлива зустріч /тест», «Ні, вибач. В мене інші плани».
Знайти поважну причину: «Я приймаю ліки, несумісні з алкоголем».
Використати гумор: «Мій собака мені цього не пробачить»
Протидіяти маніпуляціям. Наприклад, на слова: «Якщо ти мій друг, ти зробиш це» варто сказати: «Якщо ти мій друг, то не примушуватимеш мене до того, що я не хочу».
Якщо тиск продовжується, відмовитись від спілкування: «Я більше не хочу про це говорити», – і піти геть.

Асертивні права людини

На вмінні кожної людини користуватися своїми правами та поважати права інших будуються рівноправні стосунки з оточуючими, які характеризуються взаємною довірою, співчуттям, теплотою, відчуттям єдності, впевненістю. Асертивна поведінка - є надійним способом захисту прав людини. Далі в Таблиці наведено асертивні права окремої людини та її оточення.

Мої права	Права інших людей
Я маю право нести відповідальність за свої дії	Інші люди мають право нести відповідальність за свої дії. Я не відповідаю за дії інших
Я маю право на помилки	Інші люди теж мають право на помилки
Я маю право бути собою	Інші люди мають право бути самими собою
Я маю право на ставлення з повагою	Інші люди мають право на ставлення з повагою
Я маю право мати та виражати свої почуття, думки і точку зору	Інші люди мають право мати і виражати свої почуття, думки й точку зору
Я маю право сказати «Ні» й не почуватися через це винним	Інші люди мають право сказати «Ні» й не почуватися через це винними
Я маю право змінити свою думку	Інші люди теж мають право змінити свою думку
Я маю право казати «Я не знаю»	Інші люди теж мають право казати «Я не знаю»
Я маю право відчувати злість та говорити про це	Інші люди мають право відчувати злість і говорити про це
Я маю право, щоб мої потреби були такими ж важливими, як і потреби інших	Інші люди мають право, щоб їхні потреби були такими ж важливими, як і мої
Я маю право робити те, що інші не схвалюють	Інші люди мають право робити те, що я не схвалюю
Я маю право запитувати «Чому?» і «Чому ні?»	Інші люди мають право запитувати «Чому?» і «Чому ні?»
Я маю право просити про допомогу	Інші люди мають право просити про допомогу
Я маю право казати «Я не зрозумів»	Інші люди мають право казати «Я не зрозумів»

Навчання навичкам неагресивної впевненості у школі

В житті часто трапляються ситуації, в яких треба відстояти себе, відмовитися від пропозиції чи попросити про послугу, допомогу. Упевнена (асертивна) поведінка є «золотою серединою» між пасивністю та агресивністю, яка сприяє порозумінню та зміцнює стосунки між людьми. Розвинути почуття впевненості допоможуть тренінги, що проводяться на уроках основ здоров’я або на виховних годинах.

Тренінги для початкової школи

4 клас

Тренінг 2. Як відстояти себе. Діти наводять приклади позитивного та негативного впливу друзів, демонструють уміння казати «ні» на пропозиції однолітків, називають способи протистояння насиллю у своєму середовищі.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 5. Упевнена поведінка. Урок сприяє розвитку асертивності (неагресивної упевненості), виховує повагу до інших людей.

6 клас

Тренінг 3. Як протистояти тиску однолітків. В ході заняття учні вчаться розпізнавати маніпуляції і протидіяти їм, демонструють уміння відмовлятися від небезпечних пропозицій сторонніх людей, друзів, протидіяти тиску компанії.

Тренінг 5. Стилі спілкування. На цьому уроці учні розпізнають пасивний, агресивний та упевнений стилі спілкування, аналізують переваги і недоліки пасивної, агресивної і впевненої поведінки, демонструють уміння попросити про послугу, допомогу, висувати справедливі вимоги.

8 клас

Тренінг 2. Упевнена поведінка. В ході заняття учні вчаться розпізнавати типи поведінки у спілкуванні, називають ознаки асертивної поведінки, демонструють уміння використовувати «Я-повідомлення».

Список використаних джерел:

Основи здоров'я: Підручник для 5 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/user_Irene_304/pidr_5_kl_ukr.pdf
Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
Основи здоров'я: Підручник для 8 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcTDljMkd4TTJESXM

5.8 Навички самоусвідомлення та самооцінки (короткий опис, приклади)

Самооцінка. Види самооцінки

Формування самооцінки

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів

Розвиток самоповаги на уроках основ здоров’я


	Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, можливостей і місця серед інших людей.

Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку оточуючих, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність в навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.

Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється протягом життя. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Структура самооцінки представлена двома компонентами – когнітивним та емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий – її ставлення до себе. Знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наростають емоціями, сила і напруженість яких залежить від того, наскільки значима для особистості отримана інформація.

Види самооцінки


	Адекватна самооцінка – реалістична оцінка людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили з завданнями різної складності і з вимогами оточуючих.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.

Неадекватна самооцінка буває двох видів – завищеною або заниженою. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти.

При явно завищеній самооцінці людина:

має ідеалізоване уявлення про себе, про свої здібності і можливості, про свою значущість для оточуючих людей;
ігнорує особисті невдачі заради підтримки свого психологічного комфорту;
тлумачить свої слабкі сторони як сильні, наприклад, видаючи агресивність і впертість за волю і рішучість;
стає «емоційно глухою», втрачає зворотний зв'язок з оточуючими, не прислухається до чужої думки;
невдачі пов'язує із зовнішніми факторами, а не з власними помилками;
часто ставить перед собою нездійсненні цілі;
має занадто високий рівень домагань, що перевищує її реальні можливості;
легко набуває таких рис, як зарозумілість, зазнайство, прагнення до вищості, грубість, агресивність, жорсткість;
поводиться підкреслено незалежно, що сприймається оточуючими як зарозумілість і зверхність.

При явно заниженій самооцінці людина:

як правило, невпевнена у собі, сором'язлива, нерішуча, надмірно обережна;
гостро потребує підтримки і схвалення оточуючих, залежна від них;
конформна, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводу;
страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися (іноді – за всяку ціну, що призводить до нерозбірливості в засобах досягнення цілей), довести всім і, перш за все самій собі, свою значимість;
ставить перед собою нижчі цілі, ніж може досягти;
нерідко «заглиблюється» в свої неприємності і невдачі, перебільшуючи їх роль в своєму житті;
занадто вимоглива до себе і оточуючих, надмірно самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості.

Занижена самооцінка робить людину невпевненою в собі, вона намагається уникати прийняття будь-яких дій або важливих рішень, перекладає власну відповідальність на інших, побоюється критики і будь-яких складнощів. Стан постійного очікування небезпеки або ситуації, в якій доведеться приймати рішення, не дозволяють людині розслабитися, тримаючи її в постійній емоційній і фізичній напрузі. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються складніше. Невпевненість в собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.

Здорова (адекватна) самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтримці хороших стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів, в цілому вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує, і навіть підвищує їх самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона упевнена в собі, гідно поводиться і вільно спілкується з оточуючими.

Формування самооцінки

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найбільш суттєво впливають:

в дошкільному віці – емоційна реакція значущих дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їх любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;
в молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;
в підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;
в дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значимих для неї людей.

Самооцінка молодшого школяра

Нерідко школи з високими освітніми стандартами і занадто суворими вимогами стають причиною заниженої самооцінки учнів початкових класів, що неминуче позначається на їх навчальній мотивації і успішності. Молодші школярі потребують оцінки не стільки результату, скільки процесу навчання. Зусилля дитини, її старання не повинні залишатися поза увагою вчителя. Кожен школяр має власний стиль і темп навчання. Ставлення до дітей, як до талановитих, допомагає їм у навчанні, що багаторазово доводить педагогічна практика.

Самооцінка в підлітковому віці

Самооцінка у підлітків ситуативна, нестійка, схильна до зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці і більш стійка в старшому підлітковому віці. Підлітки нерідко оцінюють себе нижче за тими показниками, які здаються їм найважливішими.

У підлітковому періоді вплив батьків помітно знижується і підвищується значимість однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію по відношенню до батьківської оцінки. Батьківська точка зору починає сприйматися лише як одна з можливих.

Але при цьому підтримка сім'ї і прийняття підлітка та його прагнень батьками дуже впливають на рівень його загальної самооцінки. Тепле, уважне ставлення батьків залишається важливою умовою формування і подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. У той же час жорстке, негативне ставлення батьків має зворотну дію: такі підлітки, як правило, сфокусовані на невдачах, бояться ризикувати, у них вищий рівень тривожності, вони частіше бувають агресивними і грубими.

Що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів:

називати учнів на ім’я, проявляти шанобливе ставлення до кожного;
не критикувати зовнішність учня, соціальне становище сім'ї, не принижувати гідність;
роблячи зауваження, не зачіпати особистість учня, а висловлюватися тільки з приводу його поведінки або вчинків;
демонструвати однакові вимоги і однакове ставлення до всіх;
відзначати позитивні досягнення, результати роботи кожного учня і звертати на це увагу всього класу;
уникати порівнянь успіхів одного учня з успіхами інших;
доручати кожному виконання визначеного обов'язку в класі;
перетворювати невдачі учнів в позитивний навчальний і життєвий досвід;
уникати надмірної опіки, цікавитися думкою учнів та поважати її, заохочувати взаємодопомогу і взаємовиручку в класі.

Розвиток самоповаги на уроках основ здоров’я

Вже у початковій школі діти повинні ідентифікувати себе, як особистість, яка заслуговує на повагу оточуючих та поважати інших. Тому вже з першого класу діти дізнаються, що потрібно поважати себе та інших, незважаючи на відмінності, які існують між ними.

На тренінгах в основній школі учні мають змогу визначити свій рівень самооцінки, зрозуміти важливість адекватної самооцінки її вплив на поведінку і стосунки з оточуючими. Дітям даються поради щодо підвищення самооцінки (адже занижена самооцінка зустрічається у підлітків набагато частіше ніж завищена).

Нижче наведено короткий зміст тренінгів, що проводяться за діючою програмою предмета «Основи здоров’я» для 1-9 класу та в рамках виховних годин у 10 (11) класах.

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тренінг 4. Неповторність людини. Цей тренінг допомагає дітям усвідомити неповторність кожної людини, на ньому пояснюється необхідність ставитися до людей із повагою; розвиваються навички самоусвідомлення і самооцінки через позитивне ставлення до себе та інших людей.

2 клас

Тема 4. Друзі за інтересами. Урок сприяє підвищенню самоповаги та поваги до інших людей, розбудові дружніх стосунків, вчить толерантно ставитися до відмінностей у смаках і захопленнях, шукати спільні інтереси.

3 клас

Тема 7. Характер людини. Тренінг допомагає сформувати в учнів уявлення про внутрішню красу людини; вчить розпізнавати позитивні й негативні риси характеру та мотивує дітей покращувати свій характер.

Тема 8. Самооцінка характеру. На цьому уроці дітям пояснюється, що самооцінка характеру не завжди збігається з думкою про нас інших людей; дається визначення поняття «самооцінка»; учні вчаться здійснювати самооцінку свого характеру порівнюють її з оцінкою друга; міркують, що вони можуть змінити в своєму характері.

4 клас

Тема 3. Самооцінка і поведінка людини. Діти мають змогу проаналізувати, як формується самооцінка, як вона впливає на поведінку людини; вчаться адекватно реагувати на критику, розрізняти впевненість і самовпевненість; у них формується вміння гідно поводитись у будь-якій ситуації.

Тема 4. Шануй себе та інших. Учні ознайомлюються з поняттями «повага» і «самоповага», розвивати практичні навички постановки та досягнення мети.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 1. Ти — особливий. Тренінг допомагає учням розвивати життєві навички позитивної самооцінки, самоусвідомлення і самовдосконалення, а також уміння запропонувати допомогу людям з обмеженими можливостями.

Тренінг 5. Упевнена поведінка. Учні ознайомлюються із перевагами упевненої поведінки, розвивають асертивність (неагресивну упевненость), самоповагу і повагу до інших людей.

6 клас

Тренінг 1. Самооцінка і здоров’я людини. На цьому уроці учням пояснюється, як формується самооцінка, обговорюються недоліки завищеної і заниженої та переваги адекватної самооцінки, тренуються навички постановки і досягнення мети.

7 клас

Тренінг 1. Розбудова самооцінки. Учні ознайомлюються з поняттям «психологічна рівновага» та способами формування здорової самооцінки.

8 клас

Тренінг 1. Стать і статеві ролі. На тренінгу розкривається відмінність понять «біологічна стать» і «соціальна статева роль» (гендер). Учні ознайомлюються з концепцією гендерної рівності, що сприяє підвищенню самооцінки дівчат.

Тренінг 2. Упевнена поведінка. На уроці учні мають змогу розвинути навички упевненої поведінки, формувати почуття власної гідності і поваги до себе та інших.

9 клас

Тренінг 1. Характер людини. Учні мотивуються до самовдосконалення, обрання гідних зразків для наслідування.

Тренінг 2. Цінності — основа характеру. Тренінг сприяє формуванню у молоді моральної свідомості та правильної системи цінностей.

Тренінг 3. Самооцінка характеру. На уроці учні мотивуються до самовдосконалення, розвивати навички самооцінки, постановки і досягнення мети.

Тренінг 4. Самовизначення і вибір професії. Учні ознайомлюються зі складовими життєвого самовизначення, формулою вибору професії, їм надається підтримка у визначенні особистих мотивів для вибору професії.

10 клас

Тренінг 1. Як досягти мети. Урок сприяє розвитку навичок цілепокладання, на ньому учні вчаться оцінювати свої здібності і можливості на шляху до мети.

Список використаних джерел:

Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0
Основи здоров'я: Підручник для 8 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcTDljMkd4TTJESXM

Модуль 5. Етапи формування психосоціальних компетентностей (життєвих навичок) учнів

5.9 Протидія булінгу (короткий опис, приклади)

Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом.

Л. Костенко

Про булінг

Булінг в Україні

Жертви та ініціатори булінгу

Форми та види булінґу

Наслідки шкільного насилля

Як реагувати на цькування

Що можуть зробити батьки

Що можуть зробити вчителі

Навчання навичкам протидії булінґу у школі

Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника або однокласниці - є ознаками нездорових стосунків, які можуть привести до цькування - регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців та педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

Про булінг


	Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» - задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки з метою заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

Характерною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі відсутній. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху додому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

Булінг в Україні

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні, так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і насміхань: 10% – регулярно (раз в тиждень і частіше); 55% – частково піддаються знущанню зі сторони однокласників; 26% – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

Жертви та ініціатори булінгу

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

http://multycourse.com.ua/public_html/img/modul_4/9/buling_bolezn_vlasti.png

Найчастіше цькування ініціюють надмірно агресивні діти, які люблять домінувати, бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значимість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є в їхніх сім'ях.

Зазвичай в якості об'єкта знущань (жертви) булінґу обираються ті, в кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна приналежність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

Фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення рухового апарату фізично слабкі.
Особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні.
Особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту.
Недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками.
Страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається оточуючими як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію.
Відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти).
Деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання).
Знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні.
Високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення.
Слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

За даними U-Report 49% підтвердили, що вони піддавалися булінґу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.

Форми та види булінґу

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, прагнуть принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.
Образливі жести або дії, наприклад, плювки.
Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити.
Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот.
Вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження).
Приниження за допомогою мобільних телефонів та Інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі в чатах і т.д.), розпускання чуток і пліток.

Види булінґу можна об’єднати в групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) та електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70% знущання відбувається словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим та непокараним, однак образи не залишаються безслідними для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак складає менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого шляхом ігнорування, ізоляції, уникання, виключення.

Сьогодні набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Наслідки шкільного насилля

Жертви булінґу переживають важкі емоції - почуття приниження та сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

неадекватне сприйняття себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
негативне сприйняття однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули в школі;
неадекватне сприйняття реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Як реагувати на цькування

Молодші школярі повинні неодмінно звертатися за допомогою до дорослих - вчителів і батьків. Допомога дорослих абсолютно необхідна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено для них декілька порад.

Як впоратися з ситуацією самостійно

Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не говорить про боягузтво, адже навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
Стримуйте гнів і злість. Адже це - саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
Не вступайте в бійку. Кривдник тільки і чекає приводу, щоб застосувати силу. Чим агресивніше ви реагуєте, тим більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Але якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу то скажіть дитині:

Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви цілковито на її боці).
Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
Таке може трапитись з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи інший момент свого життя).
Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись за допомогою).
Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не вирішила проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

Що можуть зробити вчителі

Вирішальна роль у боротьбі з булінґом у школі належить вчителям. Але впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

Всі члени шкільної спільноти повинні прийти до єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання, і нетерпимість в школі є неприйнятними.
Кожен повинен знати про те, в яких формах може проявлятися насильство і цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру повинно бути включено в шкільну програму.
Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки в класі, а потім загальношкільні правила. Правила повинні бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитись. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
При аналізі ситуації необхідно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого і обов'язково поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
В залежності від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.
Необхідно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
Для успішного попередження та протидії насильству необхідно проводити заняття з навчання навичкам ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Навчання навичкам протидії булінґу в школі

Насильство в школі – буденна реальність для багатьох людей в усьому світі. Переслідування, знущання, погрози он-лайн, образи – все це має негативний вплив на школяра та його успіхи в навчанні. Що стоїть за насильством у школах і що можна зробити аби зупинити його, учні можуть дізнатися на тренінгах, які проводяться на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Тренінги для початкової школи

4 клас

Тренінг 4. Як відстояти себе. Діти демонструють уміння казати «ні» на пропозиції однолітків, називають способи протистояння насиллю у своєму середовищі, наводять приклади позитивного та негативного впливу однолітків.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 7. Спілкування з однолітками. Учні розвивають навички рівноправного спілкування з однолітками, вчаться розпізнавати ознаки дружнього та недружнього спілкування, протидіяти проявам агресії у своєму середовищі, захищати друзів від кривдників, звертатися по допомогу в критичних ситуаціях.

6 клас

Тренінг 10. Підліткові компанії. Учні вивчають ознаки дружніх, недружніх, небезпечних компаній. Демонструють здатність припиняти агресію і насилля у своєму середовищі.

8 клас

Тренінг 3. Стоп булінг. Розвивають навички співчутливого ставлення до жертв насилля, навички надання і отримання допомоги. Вчаться розрізняти булінґ і піддразнювання, розробляють стратегії подолання булінґу.

Тренінг 4. Безпека спілкування у мережі Інтернет. Учні усвідомлюють різницю між поняттями «булінґ» і «кібербулінґ», демонструють навички захищати персональні дані, уникати ризикованої поведінки у мережі Інтернет.

Список використаних джерел:

Глобальне опитування про булінг [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ – Режим доступу до ресурсу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf
ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. – 2011 г.
Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] // Алатон. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.

5.10 Керування стресами (короткий опис, приклади)

Людина не обирає свою хворобу,

але вона обирає стрес – і саме стрес вибирає хворобу

Ірвін Ялом «Коли Ніцше плакав»

Види стресу

Стресові фактори

Реакція організму на стрес

Стрес у підлітків

Стрес і здоров'я

Ознаки емоційного вигорання

Стресова стійкість

Керування стресами

Розвиток навичок керування стресом на уроках основ здоров’я

Часто стресом називають стан, що виникає внаслідок потрясінь, надзвичайних ситуацій, конфліктів. Однак це не зовсім так. У 1936 році канадський вчений Ганс Сельє визначив стрес як реакцію організму на зміну внутрішнього або зовнішнього середовища. Будь-які зміни в житті (на краще чи на гірше) змушують організм напружуватися, готуватися до дій в нових умовах. Навіть уявні зміни (особливо тривожні) викликають стрес.

Види стресу

Стрес, як правило, сприймають як негативне явище. Однак в якості помірного емоційного і фізичного напруження він необхідний людині. Помірне емоційне напруження допомагає і тоді, коли організм вимагає чіткої і злагодженої роботи, наприклад, спортсмену перед змаганнями чи актору перед виступом. Подібний стрес називають еустресом. Він мобілізує резерви організму і не призводить до порушення психологічної рівноваги.

Інша справа, якщо стрес настільки сильний, що заважає діяти, або триває занадто довго, виснажуючи організм. Тоді людина перебуває в стані дистресу. Трапляється, що спортсмен переживає такий сильний стрес, що не може показати хороший результат. «Перегорів до старту», – кажуть в таких випадках. А буває, що людина переживає помірний стрес, але протягом тривалого часу. Наприклад, якщо після народження дитини матері ніхто не допомагає, у неї з'являється дуже багато клопоту і їй не вистачає часу для відпочинку. Стрес поступово накопичується і може викликати проблеми зі здоров'ям.

Стресові фактори

Різні впливи, які викликають стрес, називаються чинниками стресу або стресовими факторами. Вони зазвичай поділяються на: фізіологічні (біль, голод, висока, низька температура, спрага, тиск) і психологічні (інформаційні та емоційні).

Люди можуть відчувати стрес від вимушеного голоду або голодування для схуднення, від занадто рясної їжі і пиття. Так само, як від голоду або переїдання, людина може страждати від спеки або холоду, від самотності і постійної присутності інших людей, в результаті конфлікту або в його передчутті. Стрес виникає, коли важливі потреби людей залишаються незадоволеними.

Американський психолог Абрахам Маслоу виділив сім груп або рівнів потреб:

Людина перебуває у стресовому стані, поки не задовольнить свої потреби. В першу чергу повинні задовольнятися фізіологічні потреби – людина не може жити без їжі і води. Поки людина не відчуває себе в безпеці від голоду, холоду, зовнішніх загроз, вона не може належним чином дбати про інші потреби вищого порядку. Задоволення базових потреб дозволяє людям дбати про реалізацію більш «високих» потреб.

Щойно потреби нижчого рівня задовольняються (повністю або частково), людина починає потребувати задоволення потреб вищого рівня. Однак, і потреби вищого рівня можуть стати домінантними (найважливішими). Наприклад, у підлітковому віці стає домінантною потреба належності до групи. Заради цієї потреби підлітки можуть пожертвувати багатьма іншими потребами.

Відповідно до потреб людини можна перерахувати і основні стресові фактори:

Потреби	Приклади стресових факторів
Фізіологічні	Голод, спрага, нестача сну, сильний холод або сильна спека, розумова і фізична втома, надмірно швидкий темп життя або його різка зміна.
В безпеці, захисті, порядку, стабільності	Страхи і тривоги: страх втратити роботу, провалитися на іспиті, страх смерті, побоювання несприятливих змін в особистому житті, страх за здоров'я близьких і т.д.
У любові і приналежності до групи	Моральна або фізична самотність, втрата близьких людей або їх хвороби, проблеми з друзями, нерозділене кохання.
У повазі і самоповазі	Несправедливе ставлення до людини або її близьких, крах кар'єри, неможливість реалізувати свої амбіції.
Естетичні	Відсутність в житті гармонії, краси.
Когнітивні	Незадоволена потреба у знаннях, відсутність доступу до інформації.
У самореалізації	Неможливість реалізувати своє покликання, займатися улюбленою справою.

Неможливість реалізації існуючої потреби призводить до фрустрації – психологічного стану, в якому поєднується роздратування, тривога, розчарування і навіть відчай. Деякі люди при неможливості досягти бажаного стають агресивними і демонструють асоціальну поведінку. Інші замикаються в собі і відчувають образу на навколишній світ. Треті знецінюють своє бажання за принципом «не дуже-то й хотілося», а четверті аналізують причини своїх невдач і роблять ще один спробу. Перший і другий шляхи ведуть до стресу, третій і четвертий – зменшують рівень стресу.

Реакція організму на стрес

Не має значення, що викликало стрес – реальна загроза чи словесна образа, реальні події чи уявні, – організм реагує більш-менш однаково. Для різних стресових подій ця реакція відрізняється лише силою емоцій – від легкого занепокоєння до паніки, а також рівнем фізичної напруги – від практично невідчутного до «вискакування» серця з грудей і «заціпеніння» м'язів.

На фізіологічному рівні організм миттєво реагує на потенційну небезпеку. Це проявляється в інстинктивному бажанні усунути причину стресу або ж, навпаки, уникнути зіткнення з нею. Тому фізіологічну реакцію на стрес визначають як «боротися чи тікати». Вона – продукт мільйонів років еволюції, протягом яких життя людей залежала від їх реакції на небезпеку (наприклад, поява хижака). Щоб вижити серед дикої природи, організм людини повинен був миттєво підготуватися до дії – тікати чи вступати в поєдинок. У важку хвилину організм мобілізує всі резерви: частішає дихання, прискорюється серцебиття, напружуються м'язи. Це дуже важливо в екстремальній ситуації, коли людина змушена докласти надзвичайних зусиль, діяти негайно заради свого порятунку. Але так само організм реагує і на стрес, викликаний іншими, не такими критичними обставинами: несподіваною контрольною в школі або сварку з близькою людиною.

На психологічному рівні стрес викликає у людини неприємні відчуття – занепокоєння, страх, гнів. Ознаками стресу є також збудженість, агресивність, дратівливість, втрата почуття гумору, неможливість зосередитися на виконанні повсякденних справ. Може виникнути відчуття втрати контролю над собою і ситуацією, почуття безпорадності, пригніченості, безнадії. Страх, викликаний стресом може спричинити паніку.

Стрес позначається і на поведінці людини. Щоб позбутися стресу, люди іноді починають зловживати алкоголем, більше курити, замість вирішення проблеми, впадають в бездіяльність і апатію.

Стрес у підлітків

Причини стресу у дітей в підлітковому віці дуже різноманітні. Серед них:

важка травма або захворювання;
невдоволення своєю зовнішністю (вага, зріст, зовнішність, незграбність, слабкість, характер, здібності);
ситуація в родині (часті сварки, насилля, алкоголізм, розлучення, смерть близької людини);
стосунки з однокласниками і вчителями (зміна школи, завищені вимоги, неуспішність, суперництво, відсутність друзів);
закоханість (як взаємна, так і нерозділена);
небезпечні захоплення (залучення до поганих компаній, вживання наркотиків, алкоголю).

Стрес і здоров'я

З усіх видів стресу найбільш небезпечним є хронічний стрес. Якщо людина переживає стрес за стресом, може виникнути стан, про який говорять: «Я перевтомився, мене вибито з колії, моє життя занадто стресове». Це свідчить про хронічний стрес і стресове перевантаження. У стані хронічного стресу проявляються деякі специфічні симптоми ознаки виснаження організму:

виникають проблеми зі сном: важке засинання, часті пробудження серед ночі, ранкова втома;
відчувається зниження енергетики, загальна втома, безсилля;
з’являються больові відчуття: найчастіше болить голова, шия, плечі, спина, поперек, може з'являтися біль у животі, грудях, м'язах;
турбують негативні думки, занепокоєння, тривога;
втрачається здатність радіти, отримувати задоволення;
з’являється почуття пригніченості, апатія, втрачається інтерес до всього;
підвищується ризик загострення хронічних захворювань, знижується імунітет, може статися серцевий напад;
загалом, людина перестає насолоджуватися життям, втрачає над ним контроль.

Існують професії, пов'язані з високим рівнем стресу (лікар, учитель, рятувальник). Інтенсивний робочий графік і постійна робота з людьми підвищують ризик так званого емоційного вигоряння.

Ознаки емоційного вигорання

Фізичні	Емоційні	Інтелектуальні
втрата енергії, хронічна втома часті і тривалі простудні захворювання, головні болі, проблеми зі сном, порушення травлення, різка втрата або збільшення ваги, «повернення» до минулих захворювань.	дратівливість, посилені або ослаблені реакції, безпорадність, депресія.	нав'язливі думки, негативне (песимістичне мислення), проблеми з концентрацією уваги, вираженням думок, зниження працездатності.

Стресова стійкість

Організм людини дуже витривалий, допоки стресове навантаження не перевищує певну межу – стресову стійкість. Це можна порівняти з роботою складного механізму. Якщо він постійно працює на межі своєї потужності, рано чи пізно в ньому що-небудь зламається. Що саме «зламається» в організмі людини, залежить від її спадкових особливостей і стану здоров'я. Кожен має вроджену стійкість до стресів (стресостійкість).


	Стресостійкість – являє собою сукупність особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження (перевантаження), без особливих шкідливих наслідків для свого здоров'я.

Значною мірою рівень стресостійкості зумовлений генетично. Ті, хто успадкував низьку стресостійкість, часто бувають дратівливими, швидко втрачають здатність насолоджуватися життям, страждають від депресій. Але стресостійкість також можна підвищити різними способами.

Керування стресами

Існує безліч ефективних і цілком безпечних способів, що допомагають керувати стресами. Керувати – означає «впливати, контролювати, змінювати в бажаному напрямку». Існують фізичні, емоційні, інтелектуальні і духовні способи керування стресом.

Фізичні способи керування стресом

Фізичні вправи допомагають майже відразу. Навіть 20 хвилин фізичної активності щодня значно покращують самопочуття. Особливо корисні плавання, біг, рухливі ігри на свіжому повітрі (футбол, волейбол, теніс, бадмінтон).

Раціональне харчування. Люди, що знаходяться в стані

хронічного стресу, часто зловживають солодощами. Це допомагає підтримувати рівень цукру в крові для компенсації ослабленої стресом функції гормонів. Однак набагато корисніше їсти овочі, в яких містяться необхідні для подолання стресу вітаміни і мінеральні речовини.

Відпочинок і сон. Першим симптомом стресового перевантаження є порушення сну: ввечері людина довго не може заснути, вночі часто прокидається, а вранці почувається знесиленою. Це означає, що її біологічний годинник «зламався». Для його відновлення буде потрібно близько трьох тижнів. Щовечора слід лягати в один і той самий час. Перед сном слід провітрити кімнату, прийняти теплу ванну або душ і випити склянку трав'яного чаю або молока з медом.

Емоційні способи керування стресом

Стрес потрібно «проговорити» – висловити свої почуття словами, розповісти про них близькій людині – другу, подрузі, батькам. Проблема, обговорена кілька разів, поступово «зітреться». Можна записати свої думки і почуття. Викладені на папір, вони втрачають свої руйнівні властивості. Щоб заспокоїти емоції, варто відволіктися від них. Допомагає заспокійлива музика, ігри з дітьми і тваринами, відпочинок на природі, вправи на релаксацію.

Інтелектуальні способи керування стресом

Планування часу – необхідна складова профілактики стресів. Організована людина робить набагато більше, ніж та, яка діє хаотично і хапається відразу за кілька справ. Замість того, щоб зайнятися всіма справами відразу, краще скласти список того, що хотілося б зробити, і поступово викреслювати те, що вже зроблено. Найважливіші і термінові справи зі списку потрібно виконувати в першу чергу.

Позитивне мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин. Узагальнена формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми робимо для цього все можливе. Але якщо, попри наші зусилля, бажання не виконуються, ми звичайно відчуваємо розчарування, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо себе та інших людей».

Духовні способи керування стресом

Кожна людина прагне знайти своє призначення, замислюється над сенсом життя, проблемами справедливості. Такі думки можуть посилювати стрес. Ті, хто усвідомив своє призначення або вірять в безсмертя душі, простіше переживають період духовного становлення. Їм також легше заспокоїтися після пережитих випробувань, трагічних подій, важких захворювань, навіть смерті близьких.

Розвиток навичок керування стресом на уроках основ здоров’я

У початковій школі серйозним джерелом стресу може бути неорганізованість дитини, порушення нею режиму дня, внаслідок чого виникає надмірна втома і перевтома. Тому, в початковій школі профілактика стресу насамперед здійснюється шляхом формування навичок здорового способу життя, мотивації до життя по режиму, вчасного і збалансованого харчування, достатньої рухової активності та повноцінного відпочинку. Також важливою профілактикою стресів є розвиток навичок самоконтролю і вміння будувати стосунки з дорослими й однолітками.

У п’ятому класі у багатьох дітей виникає сильний стрес внаслідок переходу з початкової школи до основної. Велика кількість нових предметів, вчителів з різними вимогами, кабінетна система – усе це може спричинити сильний стрес, який може призвести до зниження мотивації до навчання і погіршення стану здоров’я. Тому великий розділ програми з основ здоров’я присвячений розвитку уміння вчитися, раціонально організовувати свій час, виконувати домашні завдання, запобігати перевтомі.

У восьмому класі учні знайомляться з поняттям «стрес», його видами та причинами. Діти мають можливість дізнатися про безпечні способи керування стресом та методи підвищення стресостійкості. У дев’ятому класі вони знайомляться з методами емоційної саморегуляції, які допомагають зменшувати рівень стресу та долати його наслідки.

Нижче наведено тренінги, що проводяться за діючою програмою предмета «Основи здоров’я» та в рамках виховних годин для учнів 10 (11) класів.

Тренінги для основної та старшої школи

7 клас

Тренінг 3. Стрес і психологічна рівновага. На цьому уроці діти вчаться визначати джерела стресу у своєму житті, використовувати техніки самоконтролю.

Тренінг 4. Керування стресами. Учні ознайомлюються з впливом стресу на здоров’я та фізичними, емоційними й духовними способами керування стресом.

Тренінг 5. Стреси екстремальних ситуацій. На цьому тренінгу учні ознайомлюються з особливостями стресу у надзвичайних ситуаціях. Розвивають навички позитивного мислення.

9 клас

Тренінг 5. Емоційна саморегуляція. Учні ознайомлюються із поняттям «емоційна саморегуляція», базовими емоціями, загальною стратегією та прийомами самоконтролю.

Список використаних джерел:

Щербатых Ю. В. Психология стресса. – М:. Изд-во Эксмо, 2006.
Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко // Алатон. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0

ТЕСТ ПО МОДУЛЮ

Модуль 5. Етапи формування психосоціальних компетентностей (життєвих навичок) учнів

пятница, 10 ноября 2017 г.

10 ЛИСТОПАДА 2017 РОКУ. ВЧИМОСЯ ЖИТИ РАЗОМ. Модуль 5. Етапи формування психосоціальних компетентностей (життєвих навичок) учнів.

5.1 Навички ефективної комунікації (короткий опис, приклади)

5.2 Навички самоконтролю (короткий опис, приклади)

5.3 Навички емпатії (короткий опис, приклади)

5.4 Навички кооперації (короткий опис, приклади)

5.5 Розв’язання проблем і прийняття рішень (короткий опис, приклади)

5.6 Навички запобігання ескалації та розв’язання конфліктів (короткий опис, приклади)

5.7 Навички неагресивної впевненості (короткий опис, приклади)

5.8 Навички самоусвідомлення та самооцінки (короткий опис, приклади)

Модуль 5. Етапи формування психосоціальних компетентностей (життєвих навичок) учнів

5.9 Протидія булінгу (короткий опис, приклади)

5.10 Керування стресами (короткий опис, приклади)

Модуль 5. Етапи формування психосоціальних компетентностей (життєвих навичок) учнів

1) Встановіть відповідність

2) Позначте невербальні ознаки активного слухання:

3) Встановіть відповідність:

4) Встановіть відповідність

5) Оберіть абревіатуру формули ефективного спілкування:

6) Встановіть відповідність:

7) Люди, з якими встановлюються найбільш довірливі стосунки - це:

8) Пронумеруйте рівні комунікації, на яких люди спілкуються залежно від якості їхніх стосунків (за Дж. Пауел ):

9) «Комунікація, кооперація, компроміс» - це складові формули:

10) Яке з даних тверджень ви вважаєте вірним?

12) Оберіть приклади щоденних рішень:

13) На прийняття рішень впливає:

14) Існують такі типи мислення:

15) Якими трьома поняттями можна описати творчість:

16) Закон синергії говорить:

17) Встановіть відповідність:

18) Оберіть стадію, на якій найкраще вирішувати конфлікти:

19) Коли предмет конфлікту є набагато важливішим для іншої сторони, ніж для вас, варто обрати такий спосіб розв’язання конфліктів, як:

20) Слова або дії, які провокують чи розпалюють конфлікт - це:

21) Повідомити опоненту про свої почуття найкраще за допомогою:

22) Встановіть відповідність:

23) Оберіть ознаки пасивної поведінки:

24) Позначте те, чого варто уникати при спілкуванні:

25) Завуальований психологічний тиск на людину з метою примусити її прийняти певне рішення чи виконати певну дію - це:

26) Уміння сказати «НІ» варто використати в ситуаціях, коли:

27) Чи правильне твердження, що самооцінка - це оцінка особистістю інших людей, їх можливостей і якостей:

29) Людина, яка невпевнена у собі, сором'язлива, нерішуча, надмірно обережна, занадто вимоглива до себе, легко піддається впливу інших людей самооцінка є:

30) Яке з даних тверджень ви вважаєте вірним?

31) Встановіть відповідності між віком і факторами найбільшого впливу на формування самооцінки людини:

32) Оберіть те, що може зробити вчитель, щоб поліпшити самооцінку учнів:

33) Яке з даних тверджень ви вважаєте вірним?

34) Які є види булінґу:

35) Оберіть ознаки кібербулінґу:

36) Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що розпускання чуток і пліток є формою булінґу:

37) Пронумеруйте порядок дій батьків, які дізналися, що їх дитина стала жертвою булінґу:

38) Як вчитель не повинен реагувати на прояви булінґу:

39) Оберіть правильні твердження:

40) Оберіть всі види емпатії:

41) Оберіть інтерактивні методи, які особливо ефективні для розвитку емпатії:

42) При високому рівні розвитку емпатії людина:

43) Оберіть ознаки, які притаманні дітям з недостатнім рівнем розвитку емпатії:

44) Реакція організму на будь-які зміни внутрішнього або зовнішнього середовища - це:

45) Оберіть види стресу:

46) Оберіть причини стресу у підлітків:

47) Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що позитивне мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин:

48) Як називають фізіологічну реакцію на стрес?

49) Встановіть відповідність між ознаками емоційного вигорання:

50) Емоційне переживання, що характеризується різко вираженою інтенсивністю та відносною короткочасністю – це:

51) Оберіть емоції, які відносяться до астенічних:

52) Чи є прояви емоцій універсальними для різних культур?

53) Оберіть емоцію, яка має найбільший руйнівний вплив на людину та її стосунки з іншими:

54) Емоційний інтелект є підструктурою:

Комментариев нет:

Отправить комментарий

пятница, 10 ноября 2017 г.