18 ЛИСТОПАДА 2017 РОКУ.
КУРС ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ.
ОСНОВИ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖНОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ.
Модуль 4.
Методика викладання профілактичних
програм
4.1 Поняття і роль життєвих навичок
Традиційна система освіти сформувалася в епоху індустріалізації, коли великі промислові підприємства потребували працівників, які впродовж робочого дня виконували відносно прості дії біля конвеєра, а їх менеджери, банкіри та бухгалтери могли упродовж всього життя послуговуватися знаннями та навичками, які вони отримали у вищій школі.
У постіндустріальну епоху, коли на більшості виробництв ручна праця витісняється автоматикою і роботами, а бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вносить неперервні зміни у всі сфери життя, освіта має готувати кадри до вимог постіндустріальної інформаційної ери. Замість накопичення певної кількості знань, сучасний випускник повинен вміти самостійно здобувати інформацію, критично її осмислювати та креативно використовувати для аналізу та вирішення проблем і виконання проектів.
Особливого значення набувають соціальні навички, зокрема, навички ефективної комунікації, групової взаємодії, в тому числі, й мережевої. В умовах постійних змін, які відбуваються у суспільстві, люди також потребують особливих навичок, які формують здорову самооцінку, підвищують їх стресостійкість, допомагають у досягненні цілей. Саме тому, на рубежі століть з’явилося поняття «життєвих навичок», а також виникла педагогічна технологія, яка називається «Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок», скорочено – ООЖН. Ця технологія у повній мірі реалізує компетентісний підхід до навчання, визначений концепцією Нової української школи як найбільш адекватний вимогам сучасного світу.
Життєві навички — дослівний переклад з англ. life skills. В англійській мові skillsозначає не лише навички (уміння, відпрацьовані до автоматизму), а й здатність до чогось або компетентність. Тому термін «життєва компетентність» був би точнішим, але в пострадянських країнах прийнято термін «життєві навички», і тому ми надалі використовуватимемо його, розуміючи під життєвими навичками низку психологічних і соціальних компетентностей, які допомагають людині ладнати зі своїм внутрішнім світом і будувати продуктивні стосунки із соціальним оточенням.
За визначенням ВООЗ, життєві навички — це здатність до адаптації, позитивної поведінки та подолання труднощів щоденного життя.
| ||
Чітко визначеного переліку життєвих навичок не існує, їх налічують близько двадцяти. Серед них:
- навички ухвалення рішень
- комунікативні навички
- навички вираження почуттів і керування ними
- навички критичного мислення
- навички усвідомлення негативних впливів і тиску з боку однолітків, а також навички опору їм (здатність сказати «ні» наркотикам, алкоголю, тютюнокурінню, раннім сексуальним стосункам тощо)
- навичка постановки цілей та ін.
Не існує і єдиної загальновизнаної класифікації життєвих навичок. Найчастіше життєві навички об’єднують у дві групи – внутрішньоперсональні (психологічні)та міжперсональні (комунікативні) навички. Внутрішньоперсональні навички поділяють на інтелектуальні (когнітивні) та емоційно-вольові.
.jpg)
Найважливішим критерієм психологічного благополуччя є відчуття психологічної рівноваги, яку пов’язують із гармонійною організацією психіки та її здатністю адаптуватися до стресів. Психологічно врівноважені люди більше насолоджуються життям і легше долають виклики і проблеми. Вони навіть інакше ставляться до них. «Здорова людина бачить у проблемах можливості, а хвора — у можливостях проблеми», — зауважив відомий психіатр Алан Фром.
Люди з високим рівнем психологічної рівноваги демонструють:
|
Психологічно врівноважені люди краще усвідомлюють свої почуття і вміють висловити їх з повагою до інших. Замість негайно реагувати на ситуацію, вони завжди намагаються ухвалити зважене рішення, керуючись моральними цінностями та відповідальністю. Не дивно, що здатність до самоконтролю, сприяє кращим соціальним комунікаціям та зменшенню проявів депресії.
Нижче наведено структуру внутрішньоперсональних (інтелектуальних та емоційно-вольових) навичок.
Інтелектуальні навички
|
Самосвідомість і самооцінка:
Аналіз проблем і прийняття рішень:
Навички групової роботи та адвокації:
|
Емоційно-вольові навички
|
Навички самоконтролю:
Керування стресами:
Мотивація до успіху і тренування волі:
|
Деякі діти здаються соціально адаптованими від народження, в той час як інші потерпають від різних випробувань соціуму; деякі є дуже товариськими і легко заводять собі друзів, інші за своєю природою сором’язливі; деякі вміють контролювати свої емоції, інші – швидко виходять з себе; деякі є природженими лідерами, а інші – завжди намагаються підлаштовуватися.
Немає сумніву, що діти з краще розвиненими соціальними навичками мають переваги в житті. Вони не тільки відчувають вигоди від позитивних стосунків, але й мають кращу успішність у навчанні; краще самопізнання та в цілому набагато стійкіші до життєвих випробувань.
Упродовж останніх років вчені все більше переконуються, що соціальним навичкам можна і потрібно вчитись. Багато досліджень довели, що сором'язливі діти можуть стати більш відкритими і товариськими, агресивні – можуть навчитися самоконтролю, а діти, що відають перевагу усамітненню, можуть навчитися дружити. Для цього у навчальних закладах впроваджують освітні програми з розвитку соціальних навичок. Окрім відповідного змісту, такі програми потребують застосування особливих педагогічних методів та організації навчального процесу. Далі наведено структуру окремих соціальних навичок.
Навички ефективного спілкування:
Навички співпереживання:
Навички регулювання конфліктів:
Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації:
Навички групової роботи та адвокації:
|
Життєві навички сприяють кращій соціальній адаптації дитини, її інтелектуальному й емоційному благополуччю, позитивній і здоровій поведінці. Особливе місце серед них належить навичкам протидії соціальному тиску, що допомагають молоді навчитися діяти незалежно у сучасному світі, критично ставитися до можливих негативних впливів однолітків та ЗМІ. Тому їх ще називають життєвими навичками, сприятливими для здоров’я.
Навички протидії соціальному тиску є основою переважної більшості ефективних програм профілактики правопорушень, насилля, вживання тютюну, алкоголю, наркотиків, а також ВІЛ/СНІДу. Тому на формування життєвих навичок спрямовані:
- сотні програм по всьому світу;
- активне їх впровадження на теренах пострадянського простору;
- підтримка з боку впливових міжнародних організацій (ВООЗ, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД та інших).
Глобальними прагматичними цілями цих програм є:
- скорочення числа курців в підлітковому та молодіжному середовищі;
- зниження рівня вживання алкоголю, наркотиків;
- пізніший початок статевого життя;
- вибірковість статевих контактів і використання презервативів;
- зниження темпів поширення ВІЛ / СНІДу.
Навчання життєвих навичок є необхідним елементом високоякісної освіти. Вони підвищують конкурентоспроможність випускників на ринку праці, адже сьогодні кандидату на пристойну посаду недостатньо досконалого володіння професією. Необхідно мати комплекс психосоціальних умінь: критично і творчо мислити, адекватно сприймати себе й оточення, приймати зважені рішення, будувати конструктивні міжособистісні стосунки, залежно від потреби демонструвати здатність працювати в команді чи бути лідером, зацікавлювати і створювати мотивації для інших, розв’язувати проблеми та керувати стресами.
Життєві навички сприяють розвитку таких цінних особистих якостей, як миролюбність, толерантність, чуйність, оптимізм, стресостійкість, а також зменшенню рівня агресії та створенню сприятливого психологічного клімату в родині, класі, школі. Масове впровадження у навчальних закладах програм розвитку життєвих навичок через декілька років сприятиме зменшення рівня агресії у суспільстві та розбудові стійкого миру в державі.
До життєвих навичок, які сприяють розвитку миролюбності, відносять навички:
|
Список використаних джерел:
- Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) / Алатон. – 2017. https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.
- Навички заради здоров'я. Навчання здоровому способу життя на засадах розвитку навичок: важливий компонент школи, дружньої до дитини, школи, що підтримує здоров'я. — ВООЗ — К., 2004.
- Концепція навчання здорового способу життя на засадах розвитку навичок / Авт.-упоряд. Марі-Ноель Бело. — К.: Генеза, 2005. — 80 с.
4.2 Традиційні методи навчання
Традиційні методи навчання базуються на інформаційно-ілюстративній діяльності викладача (розповідь, демонстрація, бесіда) і репродуктивної діяльності учнів. Знання даються в «готовому» вигляді, тому в учнів працює в основному асоціативна пам'ять. Головний недолік традиційних методів навчання - отримання учнями знань-копій, які швидко забуваються і не пов'язуються з їх застосуванням на іншому класі задач.
Розповідь - вид усного викладу навчального матеріалу педагогом або учнями, при використанні якого акцентується увага на конкретних фактах, їх взаємозв'язку і взаємозумовленості. Це мобілізує слухове сприйняття і уяву.
У процесі розповіді відбувається не тільки засвоєння фактів, а й навчання вмінню послідовно викладати матеріал. Провідна функція розповіді - навчальна, супутні ‑ розвиваюча, спонукальна і контрольно - корекційна.
Ефективність розповіді як методу навчання залежить від вміння педагога викликати інтерес учнів, привернути їх увагу. Розвиваючий зміст розповіді в тому, що вона приводить у стан активності психічні процеси уявлення, пам'яті, мислення, уяви, емоційних переживань.
Розповідь може бути використана в роботі з дітьми будь-якого віку. Але найбільший ефект спостерігається в навчанні молодших школярів.
Основні вимоги до розповіді:
|
Бесіда ‑ діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи запитань підводить учнів до розуміння нового матеріалу або перевіряє засвоєння ними уже вивченого.
Незалежно від мети, бесіда складається з наступних частин:
|
В ході бесіди запитання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учням всього класу (фронтальна бесіда). Метод бесіди реалізується за допомогою запитань — відповідей. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер (“Що?”, “Де?”, “Коли?”), бесіда є повідомлюючою. Вона орієнтована на актуалізацію пам'яті, а мислення учнів є репродуктивним. Якщо запитання до учнів мають проблемний характер (“Чому?”, “Як Ви вважаєте?”, “Чим можна пояснити?” тощо), бесіда є евристичною або сократичною. У цьому випадку мислення учнів творче, продуктивне.
Особливості використання методу «бесіда»:
|
При підготовці запитань бесіди важливо враховувати реальний рівень знань, яким володіють учні.
Лекція відрізняється від розповіді тим, що використовується для розгорнутого теоретичного повідомлення, аналізу та обґрунтування складних і об'ємних питань.
Лекція, як правило, складається з трьох частин: вступної, основної та заключної. У вступній частині зазначається мета, тема і актуальність матеріалу лекції. Основна частина дає всебічний аналіз питання. У заключній частині коротко аналізуються розглянуті під час лекції проблеми, формулюються висновки і визначаються завдання для самостійної роботи.
При використанні лекційного методу подачі матеріалу викладач усно передає інформацію групі, розмір якої може коливатися від декількох чоловік до декількох сотень, або навіть тисяч чоловік. При цьому викладач може застосовувати і наочні засоби навчання, використовуючи класну дошку, плакати або показ слайдів.
Основним недоліком лекції є те, що комунікація є зазвичай односторонньою (за винятком, коли лектор відповідає на запитання слухачів).
Засвоєння матеріалу в значній мірі залежить від характеристик досліджуваного матеріалу (зміст, складність, структурованість) і від того, наскільки широко під час лекції використовуються наочні засоби.
Навчальна ефективність лекцій визначається:
|
Переваги лекційної форми навчання:
|
Недоліки лекцій:
|
Наочні методи навчання – це показ малюнків, схем, слайдів, навчальних фільмів, інформаційних відеороликів, мультимедійних презентацій тощо.
Наочні методи використовують одночасно два органи чуття – слух та зір. Це підвищує ефективність сприйняття і запам’ятовування навчального матеріалу.
До прийомів демонстрування та ілюстрування відносять також художній словесний опис, прийоми драматизації, інсценізації літературних творів як силами учнів, так і за домопогою аудіо- та відеозасобів.
Наочні методи вимагають від учителя дотримання технічних прийомів і правил. Наприклад, об'єкт, що демонструється, має бути розміщений так, щоб він був доступним усім учням, його слід заздалегідь підготувати. Не варто перевантажувати урок наочністю. Кожний об'єкт має з'являтися тоді, коли він потрібний.
Список використаних джерел:
- Основи дидактики: навчальний посібник / В. М. Чайка . – Київ : Академвидав, 2011 . – 238 с. – (Альма матер) . - Бібліогр.: с. 237-238 .
- ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ [Електронний ресурс] / . – Режим доступу до ресурсу: http://studentam.net.ua/content/view/2271/97/.
4.3. Освіта на засадах життєвих навичок
Наприкінці XX століття поняття «життєвих навичок» почало широко використовуватись в документах міжнародних організацій та інститутів для визначення концептуального підходу до забезпечення психосоціального розвитку дітей та профілактики соціально обумовлених захворювань, шкільного булінгу, дискримінації, профілактики конфліктів та розбудови миру.
Були розроблені та набули поширення освітні програми профілактичної спрямованості, які допомагають приймати поінформовані рішення, ефективно спілкуватися, керувати емоціями, долати труднощі, мотивують до здорового і продуктивного життя. В країнах, які потерпають від насилля та збройних конфліктів, впроваджують програми з профілактики конфліктів та розбудови миру.
Даний підхід виник як альтернатива інформаційно-просвітницькому підходу, що довів свою неефективність у вирішенні зазначених завдань, і обґрунтовував необхідність формування у дітей поведінкових навичок, які дозволяють успішно вирішувати завдання інтеграції в суспільство і самозахисту від ризиків.
Методика розвитку життєвих навичок є синтезом найуспішнішого педагогічного досвіду і досягнень психологічної науки. Вона гармонійно поєднує функції виховання (формування ідентичності, цінностей та переконань) і розвиток соціально-психологічних компетентностей (життєвих навичок) учнів. Ця технологія у повній мірі реалізує компетентісний підхід до навчання, визначений концепцією Нової української школи як найбільш адекватний вимогам сучасного світу
В основі цієї методики — повага до загальнолюдських цінностей і захист прав людини. Вона налаштовує на усвідомлення прав і обов’язків людини, розуміння прав інших людей і повагу до них, виховує гідність, миролюбність, справедливість, колективізм, почуття відповідальності, впевненість у власних силах, толерантність (визнання того, що всі люди різні, що існують різні культури), інші позитивні якості. Її відмінність від традиційних методів виховання у тому, що формування особистої системи цінностей відбувається не шляхом моралізаторства, а завдяки добровільному прийняттю через усвідомлення їх реальної вигоди.
На відміну від багатьох традиційних педагогічних методів та підходів, розвиток життєвих навичок має на меті позитивні зміни у поведінці учнів. Тому він передбачає зміни не лише у знаннях, а й у ставленнях і навичках, які стимулюватимуть ці бажані поведінкові зміни.
Навчання життєвим навичкам відтворює природні процеси, спираючись на які діти вчаться жити в соціумі. Цей процес відбувається через спостереження, моделювання та соціальну взаємодію. Встановлено, що навички найкраще засвоюються в процесі спостереження і негайного відтворення. А закріплення навичок відбувається тоді, коли люди на практиці (в ігровій або в реальній ситуації) відпрацьовують поведінкові моделі і стикаються з позитивними або негативними результатами своїх дій.
Навчання на засадах життєвих навичок реалізує концепцію особистісно орієнтованого навчання і виховання. Ця методика враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, етнічні, релігійні та соціально-економічні аспекти їхнього життя, передбачає делікатне ставлення до ґендерних питань. Вона спрямована на задоволення природних потреб дітей, підлітків і молоді, адже ігнорування цього призводить до зниження рівня загального благополуччя, виникнення поведінкових ризиків і проблем.
Навчання здійснюється на ситуаціях, близьких до реального життя, з урахуванням рівня розвитку дітей, їх потреб і проблем. Однак методика розвитку життєвих навичок враховує не лише актуальні потреби і проблеми, а й ті, що незабаром виникнуть у зоні їх найближчого розвитку.
Перевага надається інтерактивним, а не інформативним формам навчання; останні досі переважають у школі і є, безумовно, корисними, але не здатні повністю забезпечити зміни у ставленнях і поведінці учнів. На відміну від звичайних уроків, коли вчитель переважно говорить, а учні слухають, широко застосовуються інтерактивні методи, які передбачають активну участь кожного, творчу співпрацю учнів між собою і з учителем. Тому програми формування життєвих навичок передбачають активне використання інтерактивних методів навчання: моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, мозкові штурми.
З середини ХХ століття у педагогічному лексиконі з’явилися такі поняття, як«педагогічна технологія», «технологія навчання», «освітня технологія». Згідно з тлумачним словником, технологія – це сукупність прийомів, застосовуваних у якій-небудь справі, майстерності, мистецтві. Оскільки на думку О. М. Пєхоти [1] педагогіка є не лише наукою і не тільки мистецтвом, а перш за все прикладною дисципліною, тому як і всі прикладні дисципліни, вона мусить бути технологічною.
Освітня технологія – це технологічний ланцюжок дій, операцій і комунікацій, послідовність виконання яких сприяє оптимізації навчально-виховного процесу, гарантує досягнення визначеної мети та конкретних очікуваних результатів і який може бути відтворений в широких масштабах без втрати результативності. Органічною частиною будь-якої освітньої технології є діагностичні процедури, що містять критерії, показники та інструменти вимірювання результатів діяльності.
ООЖН (Освіта на Основі розвитку Життєвих Навичок) – це освітня технологія, яка забезпечує впровадження методики розвитку життєвих навичок. Педагогічну ООЖН-технологію впроваджено у більш як 80 країнах світу. В Україні вона вважається найбільш адекватним підходом у впровадженні обов’язкового шкільного предмета «Основи здоров’я», а також для факультативних курсів профілактичного спрямування. Впровадження ООЖН у навчальні плани шкіл України було оцінено міжнародними експертами як «видатне досягнення». У таблиці нижче наведено основні характеристики успішно апробованої в Україні ООЖН -технології.
| Ознаки ООЖН технології | |
| Теоретичне і методичне підґрунтя ООЖН технології |
|
| Досвід успішного впровадження в Україні |
Обов'язковий предмет «Основи здоров'я» (1—9 класи)
Факультативні курси:
|
| Методи і форми навчання | Поєднання індивідуальних, групових та фронтальних форм, методів і прийомів, що забезпечують активну участь, партнерську взаємодію суб’єктів навчально виховного процесу, враховують індивідуальні особливості і стилі навчання, максимально базуються на особистому досвіді учнів |
| Вимоги до підготовки педагога |
|
| Вимоги до навчально методичних матеріалів |
|
| Вимоги до організації навчально виховного процесу |
|
Формування життєвих навичок розглядається як необхідний компонент освіти в сучасному світі. Відзначається, що програми розвитку життєвих навичок матимуть найбільшу ефективність при інтеграції в обов’язковий предмет шкільного навчального плану, тобто, наявність в ньому предмета-носія.
Включення тематики ЖН в програму багатьох предметів було багаторазово апробоване і визнано неефективним, адже потребувало навчання великої кількості вчителів, які були змушені на додаток до основної програми впроваджувати тематику і методи, не властиві для їх основного предмета (дисципліни).
Найкращим предметом-носієм для ЖН було визнано ті, які мають на меті розвиток соціальної, громадянської активності та мотивацію до здорового способу життя. Це, наприклад «Health education» (США, Канада, Фінляндія, Естонія), «Social and personal education» (Великобританія), «Sexual education» (більшість країн Європейського Союзу), «Основи здоров’я» (Україна).
Практика доводить, що коли програми з навчання життєвим навичкам є обов'язковою складовою навчального плану, учні часто обирають додаткові дисципліни (факультативні курси) з розвитку ЖН або вивчають їх у позаурочний час, що свідчить про наближеність цих програм до реальних потреб дітей та молоді.
Програми та навчальні курси з розвитку життєвих навичок розробляються і впроваджуються як державними освітніми інституціями, так і громадськими організаціями або приватними особами, які пропонують їх державним органам влади, отримують відповідну акредитацію і виступають партнерами освітніх установ в реалізації даних програм.
Усі ці аспекти знайшли відображення в удосконаленні змісту освіти в загальноосвітніх установах України, де з початку 2000-х розроблено та успішно впроваджено програми та навчально-методичне забезпечення предмета «Основи здоров’я» для початкової та основної школи, а також десятки факультативних курсів на засадах розвитку ЖН, головною метою яких є формування в учнів сприятливих для здоров’я життєвих навичок, правової, екологічної, психологічної культури, громадянської активності та підприємливості.
Список використаних джерел:
- Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. 3. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; За заг. ред. О. М. Пєхоти. — К.: А.С.К., 2001. — 256 с
- Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2013. http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.
- Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (осн Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3
4.4. Огляд інтерактивних методів
Бразильський педагог Пауло Фрейре вважає, що доцільно замінити традиційну «накопичувальну» освіту на освіту «проблемно‑визначальну». У книзі «Педагогіка пригноблених» П. Фрейре назвав «банківською освітою», коли учні розцінюються як «банк», а викладачі – як вкладники, що сподіваються отримати дивіденди в майбутньому. При «банківській освіті» учні є пасивними отримувачами певного обсягу знань, які вони досить часто вважають не своїми, не інтерпретують їх, не розуміють значення та, найголовніше, забувають більшу частину після отримання оцінки. За умов же проблемно‑визначальної освіти учні займаються реальними проблемами, запозиченими з життя. Навчання, вважає педагог, відбуватиметься набагато успішніше, якщо учні самостійно формулюватимуть завдання і, виходячи з власного життєвого досвіду, виконуватимуть їх.
Під час навчання учні повинні робити набагато більше, ніж просто слухати та фіксувати готові думки вчителя. Вони можуть продукувати інформацію самостійно, визначати та обговорювати проблеми, знаходити шляхи їх розв’язання, спостерігати і планувати. Вони повинні мати змогу застосовувати нові знання та навички на практиці, створювати зворотні зв’язки.
Залежно від характеру взаємодії вчителя та учнів розрізняють пасивні, активні та інтерактивні методи навчання.
Пасивні методи – це навчання, у процесі якого вчитель є основною дійовою особою, що керує ходом заняття, а учні виступають в ролі пасивних слухачів, підпорядкованих директивам вчителя.
| ||
Зв'язок педагога з учнями здійснюється за допомогою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів і т.п.
Хоч з огляду на ефективність засвоєння навчального матеріалу, пасивні методи є малоефективними, однак вони мають деякі плюси: відносно проста підготовка до заняття з боку вчителя, можливість викладу великого обсягу навчального матеріалу за обмежений час, можливість працювати з великою аудиторією.
Активні методи – це навчання, в процесі якого учні та вчитель взаємодіють один з одним і учні тут не пасивні слухачі, а активні учасники. Якщо пасивні методи припускають авторитарний стиль взаємодії, то активні, переважно акцентують на демократичному стилі.
| ||
Інтерактивні методи – форма навчання, в процесі якого учні і вчитель знаходяться в режимі бесіди, діалогу між собою. Це співпраця, взаємонавчання: вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час такого спілкування учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.
| ||
На відміну від активних методів, інтерактивні методи орієнтовані на більш широку взаємодію учнів не тільки з вчителем, але й один з одним, на домінування активності учнів в процесі навчання. Роль вчителя на інтерактивних заняттях зводиться до спрямування діяльності учнів на досягнення цілей заняття.
Науковцями і практиками визнано, що набуття знань, формування вмінь і навичок, розвиток особистісних якостей, набуття певних компетентностей особистості учня є найбільш ефективними, якщо в навчально–виховному процесі використовуються інтерактивні форми і методи.
За допомогою інтерактивних технологій учні мають можливість:
- аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й таким чином зробити засвоєння знань більш доступним;
- навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати;
- навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
- моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації, їх моделювання;
- вчитись будувати конструктивні стосунки в групі, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу та консенсусу;
- розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.
Дослідження проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, показує нам, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву «Піраміда навчання».
Піраміда навчання
З піраміди видно, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%, читання – 10%, зорове й слухове сприйняття – 20%, демонстрація – 30%), а найбільших – інтерактивного (групова дискусія – 50%, практичні вправи – 75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90%). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.
Виділяють наступні принципи інтерактивного навчання:
- Принцип активності. Для досягнення поставлених цілей кожен учень повинен брати активну участь у процесі спілкування та активно взаємодіяти з іншими.
- Принцип відкритого зворотнього зв’язку. Забезпечення можливості висловлення учасниками групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотнього зв’язку учасники групи дізнаються, як сприймаються іншими людьми їх манера спілкування, стиль мислення, особливості поведінки.
- Принцип експериментування. Забезпечення активного пошуку учнями нових ідей та шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.
- Принцип довіри у спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: звичайно використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям один до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку й уявлення про те, як повинні проводитися й організовуватися заняття і яку роль у них повинен відігравати вчитель.
- Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагне нав’язати учням своєї думки, а діє разом та нарівні з ними. В свою чергу, кожен учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера.
Опис найпопулярніших інтерактивних методів наведено тут. Далі подано детальніший опис деяких методів, які забезпечують активну участь і взаємодію учасників один з одним і з учителем:
- відпрацювання навичок;
- робота в групах;
- інтерактивні презентації;
- дискусії;
- мозкові штурми;
- рольові ігри;
- аналіз історій і ситуацій.
Відпрацювання навичок включає такі етапи:
- детальне пояснення учасникам алгоритму дій;
- демонстрація прикладу, як виконувати ці дії;
- відпрацювання запропонованої послідовності дій у парах (малих групах);
- демонстрації однієї-двох пар/груп (за бажанням);
- підтримка, констатація успіхів учасників;
- закріплення досвіду в домашніх завданнях, на наступних заняттях.
Першим кроком в процесі тренування навичок є детальне пояснення учням суті навички, виклад ситуацій, в яких вона може застосовуватися.
Демонстрацію навички може здійснити тренер або підготовлені волонтери, інколи її може замінити відеодемонстрація.
Після того, як навичка озвучена і наочно показана, інші учасники повинні отримати можливість по черзі відпрацювати цю навичку. Це можна зробити в парах, трійках чи малих групах, щоб кожен учасник встиг потренуватися.
Після виконання вправи тренер пропонує учасникам доброзичливо і підбадьорливо зазначити сильні і слабкі моменти, які вони помітили при відпрацюванні навички. Сам він також приймає участь в обговоренні, як правило, завершує його, доповнює і підсумовує висновки учасників.
Для закріплення навички можна дати завдання застосовувати уміння протягом наступного тижня в різних ситуаціях і аналізувати свої дії та їх результати.
Робота в групах
.jpg)
Дискусії й обговорення можна проводити цілим класом. Але вони набагато ефективніші, коли проводяться у групах, зокрема, якщо клас великий, а час обмежений.
Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учням уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення в групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше рахуватимуться з ними. Робота в групах розвиває навички активного слухання, співпереживання, співробітництва, упевненої поведінки і толерантності.
Для організації обговорення в групах тренер:
- чітко формулює завдання: вивчити тему, обговорити ситуацію, проблему, сформулювати запитання, запропонувати ідеї або варіанти рішень, виконати проект, відпрацювати сценку чи спосіб дії. Якщо заняття проводиться з молодшими школярами, не зайвим буде запропонувати учням повторити завдання своїми словами;
- повідомляє, скільки часу відводиться на це завдання;
- формує групи (бажано з 2—6 осіб) різними способами;
- розташовує групи так, щоб учасники кожної сиділи поряд і добре чули одне одного;
- пропонує групам обрати протоколіста, який записуватиме варіанти та стежитиме за дотриманням простих правил. Після обговорення на прохання тренера протоколісти розповідають про те, як відбувалося обговорення і які рішення було прийнято.
Для пожвавлення дискусії рекомендують перед обговоренням розповісти ситуацію з реального життя.
Нижче наведено кілька додаткових рекомендацій для роботи з групами:
- Найкраще розпочати роботу з групами, які складаються з 2—4 осіб. У невеликих групах учням легше долати сором’язливість. Коли ви відчуваєте, що учасники набули впевненості, групи можна збільшити до 5—6 осіб.
- Краще не доручати учасникам формувати групи за власним бажанням, адже в такому разі «непопулярні» діти почуватимуться ображеними. Формуючи групи, стежте, щоб їх склад змінювався якомога частіше.
- Наголосіть на важливості принципу «один за всіх і всі за одного» (інший варіант — «пливти або тонути разом»). Усі члени групи мають зробити свій внесок у вирішення поставленого завдання. Успіх групи залежить від внеску кожного.
Відповіді на запитання й опитування думок
Ця форма роботи потребує від тренера делікатності й толерантного ставлення. Цікавлячись думкою учасників чи організовуючи групову дискусію, слід пам’ятати про неприпустимість втручання з метою різко заперечити або розкритикувати чиюсь думку. Якщо тренер сприйматиме позитивно висловлювання учасників, вони з більшим бажанням братимуть участі в обговоренні.
Намагайтесь уникати запитань, які потребують закритих відповідей «так» чи «ні». Якщо ви прагнете, щоб учасники говорили, ставте їм відкриті запитання, які вимагають пояснення своєї думки.
Важливо також не поспішати й не вимагати від учасників негайної відповіді на запитання. Вони повинні мати час на роздуми, але не забагато. Для того, щоб тренінги проходили жваво, слід підтримувати темп.
Мозковий штурм (мозкова атака)
Мозковий штурм — метод опитування, за якого приймаються будь-які відповіді учасників щодо обговорюваної теми.
| ||
.jpg)
На першому етапі учасники активно висувають свої ідеї, у тому числі й нереалістичні, фантастичні й нелогічні. Головне завдання — кількість ідей, а не їхня якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують на дошці чи аркуші паперу. Учасники знають, що від них не вимагається обґрунтування їхньої пропозиції або пояснення, чому вони так думають. Час для висунення ідей або кількість ідей зазвичай обмежені. Наприклад: «Давайте запишемо щонайменше десять способів…» або «Давайте сформулюємо якомога більше способів … за одну хвилину»
Другий етап — оцінювання та обговорення ідей, ранжування їх за рівнем значущості, поділ на групи тощо.
Перевагами цього методу в тому, що він:
- дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;
- допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай є пасивним і соромиться брати участь у дискусіях;
- активізує уяву і творчі можливості учасників, уможливлює їх відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;
- є цікавим початком для наступного обговорення в групах.
Для організації мозкового штурму необхідно:
- сформулювати запитання, проблему чи ситуацію і попросити учасників висловити свої ідеї та пропозиції;
- обрати протоколіста або самому записувати висловлені ідеї;
- повідомити, що учасники можуть пропонувати будь-які ідеї, які спадають їм на думку;
- не обговорювати ідеї одразу після того, як їх запропоновано;
- записувати там, де їх буде добре видно;
- опрацювати спільно з учасниками список ідей: додати нові, вилучити ті, що не стосуються теми, розподілити ідеї за категоріями, відібрати найкращі тощо.
Рольова гра
Рольова гра — неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.
| ||
.jpg)
Під час рольової гри учасники діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.
Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе у безпечних умовах. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв’язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання). Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритися і бути висміяним. Це — чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальних.
Рольова гра вимагає певних навичок від тренера і від учасників тренінгу. Для організації рольової гри:
- опишіть модельну ситуацію, яку треба інсценувати;
- розкажіть учасникам, як вони мають діяти, або запропонуйте сценарій;
- відберіть охочих або розкутих енергійних учасників, щоб продемонструвати сценку перед класом. Оберіть для себе одну з провідних ролей;
- використовуйте допоміжний реквізит: капелюшки, картки з іменами, перуки, костюми, маски — усе, що можна виготовити на місці, або приготовлене заздалегідь;
- починайте рольову гру;
- якщо це можливо, обігруйте ситуацію з гумором;
- по закінченні сценки обговоріть її;
- об’єднайте клас у групи, нехай вони зіграють між собою цю чи подібну сценку. Так можна уникнути ніяковості, спричиненої необхідністю виступати перед усім класом.
Аналіз історій і ситуацій
Аналіз історій і ситуацій — детальний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Це дає змогу учасникам проаналізувати і обговорити ситуації, з якими вони можуть зіткнутися в реальному житті. Учні аналізують поведінку персонажів, прогнозують, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки.
| ||
Історія може бути незавершеною. У такому разі учасники самі вирішують, які наслідки можуть мати місце і як саме треба діяти, щоб історія закінчилася щасливо. Головна цінність цього методу в тому, що учасники мають змогу експериментувати з «майже реальним життям» і обговорювати різні варіанти поведінки, прогнозувати, «що з цього вийде».
Переваги методу аналізу історій і ситуацій є:
- вироблення навичок комплексного аналізу проблем і ситуацій з урахуванням багатьох чинників, що діють одночасно;
- розвиток навичок прийняття зважених рішень;
- реалістичні, значущі для підлітків ситуації — могутній стимул для обговорення в групах;
- цей метод сприяє розвитку навичок творчого і критичного мислення, співпраці та групової роботи.
Дебати
Дебати — це організований процес формулювання і захисту своїх позицій щодо конкретної проблеми двома чи більше учасниками. Мета дебатів — всебічний аналіз і обговорення проблеми, яка не має простого вирішення.
| ||
.jpg)
Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи питання, наприклад: «Телебачення: «за» і «проти». Учасникам пропонують зайняти певну позицію з цієї проблеми. Відтак протягом визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і обирають того, хто виступатиме від імені групи. Спікери обмінюються промовами, а після цього кожній команді надається можливість спростувати аргументи опонентів.
Для організації дебатів важливо дотримуватися наведених нижче рекомендацій.
- Дозвольте учасникам обрати позицію на власний розсуд. Якщо у однієї позиції забагато прихильників, попросіть бажаючих відстоювати протилежну точку зору або стати суддями.
- Дайте учасникам час і можливість для вивчення проблеми. Підготуйте для цього інформаційні матеріали.
- Поясніть правила ведення дебатів.
- Під час дебатів уважно стежте, щоб жоден з учасників не домінував, не намагався виступити за рахунок іншого.
- Стежте, щоб дебати не виходили за межі заданої теми.
- По закінченні дебатів підведіть підсумки, пояснивши, що аргументи обох сторін є однаково важливими для прояснення проблеми.
Правильно організовані дебати дають змогу не лише всебічно розглянути проблему, ознайомитися з аргументами її прихильників і противників, а й навчитися вести дискусію з повагою до опонента. Дебати розвивають навички самоконтролю, критичного мислення, толерантності, адвокації та упевненого відстоювання своєї позиції.
Рівний (Peer) ‑ людина, що належить до тієї ж соціальної групі, що і цільова аудиторія, на яку спрямовано навчання. Об'єднання в соціальну групу відбувається на основі певних ознак: вік, стать, рід діяльності, соціально-економічне становище, статус здоров'я, сексуальна орієнтація, спосіб життя і т.д. При цьому в групу можуть об'єднуватися люди, які мають тільки одну спільну ознаку або декілька.
Метод «рівний-рівному» ‑ це навчання рівними наставниками (наприклад, навчання підлітками своїх однолітків). Такий підхід найбільш ефективний у молодіжному середовищі. Адже у підлітків великим авторитетом користуються їхні однолітки. Такі наставники мають схожий життєвий досвід, спільні інтереси і приблизно однаковий вік. Тому їм зазвичай більше довіряють, до їхньої думки більше прислухаються.
Цикл рівного навчання має три етапи:
Перший етап - відбір і підготовка інструкторів.
Другий етап - проведення навченими інструкторами занять в своїх цільових групах.
Третій етап - проведення моніторингу діяльності інструкторів та додатковий відбір нових інструкторів.
Інструктори-волонтери проводять заняття інтерактивними методами, зокрема використовуються рольові ігри та аналіз життєвих ситуацій.
Учитель основ здоров'я може залучати спеціально навчених учнів з числа старшокласників або студентів педагогічних вишів до проведення окремих занять. Також добровольці з числа учнів класу можуть допомагати вчителю проводити наочні демонстрації, організовувати рольові ігри, записувати пропозиції під час мозкового штурму, проводити опитування і підрахунок думок учнів тощо.
Щоб ефективно допомагати вчителю волонтерам бажано пройти підготовку ‑ декілька тренінгів, які дозволять їм навчитися уважно слухати, розуміти почуття інших людей, заохочувати і підтримувати їх висловлювати свою думку, брати участь в дискусіях. Залучаючи рівних наставників, учитель повинен упевнитися в їх належній підготовці, заздалегідь обумовити їх роль і завдання на занятті, а після заняття обговорити, як вони з ними впоралися.
Список використаних джерел:
- Фрейре П. Педагогіка пригноблених / Пауло Фрейре., 2003. – 168 с.
- Використання інтерактивних методів навчання [Електронний ресурс] / О. М.Ковальова, Н. А. Сафаргаліна-Корнілова, Н. М. Герасимчук, О. А. Кочубей. – 2016.http://www.refs.in.ua/m-kochubej-o-a-vikoristannya-interaktivnih-metodiv-navchannya.html.
- Інтерактивні технології навчання // Україномовні реферати http://www.refotext.com/referat-text-16587-1.html.
- Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. та інші. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) // Алатон. – 2017: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3
- Принцип «Рівний - рівному» // http://www.y-peer.kg/peer.
- Критерії програм «рівний - рівному» щодо профілактики ВІЛ-інфекції та просуванню ідеї здорового способу життя серед молоді в Російській Федерації: керівництво для практиків // Y- peer, Росія. - 2010 року.
4.5. Зміст і структура тренінгу
В інформаційному суспільстві вчитель стрімко втрачає монополію на володіння знаннями, та й сама інформація стає миттєво доступною кожному, хто має доступ до мережі Інтернет. Натомість усе більшого значення набувають так звані «м’які навички», до яких належать здатність мислити критично та креативно, аналізувати проблеми і генерувати рішення, ефективно спілкуватися і налагоджувати стосунки, попереджувати та конструктивно розв’язувати конфлікти, володіти собою і керувати стресами. Однак, ці навички складно розвинути в рамках традиційного уроку, тому останнім часом активні та інтерактивні методи навчання, які часто об’єднують спільною назвою «тренінг», набувають усе більшої популярності.
Тренінгові і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності. Традиційне навчання здебільшого орієнтоване на правильну відповідь, а тренінг, насамперед орієнтований на запитання та пошук. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання повністю охоплюють весь потенціал людини: рівень та обсяг її компетентності (соціальної, емоційної та інтелектуальної), самостійність, здатність до прийняття рішень, взаємодії тощо. Звичайно, традиційна форма передачі знань не є сама по собі чимось негативним, проте у світі швидких змін і безперервного старіння знань вона має звужені рамки застосування.
Тренінг – це форма групової роботи, яка забезпечує активну участь і творчу взаємодію учасників між собою і з учителем.
| ||
На тренінговому занятті перевага надається діяльності не вчителя, а учнів, особистий досвід яких є основою для навчання. Не варто читати лекцій, краще, якщо учні поділяться тим, що знають на даний момент, і самі відшукають та/або засвоять інформацію, якої не вистачає.
Учитель на тренінгу відіграє важливу роль фасилітатора (від англ. facilitate — допомагати, полегшувати, сприяти). Він скеровує діяльність та взаємодію учасників на вивчення теми та досягнення мети тренінгу.
Учні повинні чітко розуміти, чим зумовлений вибір теми заняття. Поясніть це так, щоб актуальність і важливість теми не викликали сумніву. Учні також повинні чітко розуміти кінцеву мету та способи її досягнення. Поясніть дітям, яких конкретних результатів ви зможете досягти та розкажіть, які завдання і вправи ви будете для цього виконувати.
Форма проведення тренінгу має суттєве значення, однак головним усе-таки є його зміст. Зміст тренінгу повинен:
- орієнтуватися на досягнення оголошеної мети;
- базуватися на результатах сучасних наукових досліджень;
- давати відповідь на реальні потреби і проблеми учасників;
- впливати на формування цінностей, знань, умінь і навичок, які є основою поведінки.
Під час тренінгу варто приділити основну увагу практичним вправам. Звичайно, на тренінгу не завжди можна обійтись без пояснень. Але не варто розказувати учням просту інформацію, краще надати їм цю інформацію в паперовому чи електронному вигляді. Це допоможе зекономити час і замість прослуховування лекції чи записів під диктовку, учасники можуть швидко ознайомитися з нею (наприклад, прочитати вголос) та обговорити або виконати творче завдання чи відпрацювати вміння.
Щоб зрозуміти, наскільки зміст тренінгу цікавий і важливий для учнів, наприкінці заняття проведіть експрес-опитування або голосування учасників. Можна зробити це, складаючи «зірковий рейтинг». Для цього запропонуйте учасникам оцінити основні активності тренінгу зірочками: трьома, якщо це було цікаво і важливо для них, двома – якщо це було просто корисно, однією – якщо це було просто цікаво, жодної – якщо ця частина заняття була не суттєвою. Результати аналізу варто враховувати при плануванні наступних занять.
Тривалість тренінгу може бути різною – від 20 хвилин до 7-8 годин. Для школярів ідеальна тривалість становить 60-90 хвилин, тобто півтора-два уроки. Цього часу вистачить для використання усіх елементів тренінгу та отримання повноцінного зворотнього зв’язку. Тому за можливості слід поєднувати два уроки або використовувати години, передбачені для факультативних занять чи виховних годин відповідної тематики. Однак і в ході одного уроку можна провести тренінг чи використати декілька його елементів. В будь-якому разі це пожвавить навчальний процес, зробить його більш інтерактивним та цікавим для учнів.
Залежно від цілей і завдань одного або серії тренінгових занять, до і після їх проведення здійснюють вхідне та вихідне опитування. За допомогою вхідних анкет можна оцінити початковий рівень знань та ставлень учасників, а порівнюючи результати вихідного і вхідного опитування, – оцінити прогрес цих показників в ході тренінгів. Опитування «До» та «Після», як правило, здійснюються анонімно, їх результати опрацьовуються в цілому для класу і вони є індикатором ефективності тренінгів, показують, яка інформація засвоєна краще/гірше та чи відбулася бажана зміна психологічних установок (ставлень).
Кожен тренінг складається з трьох частин: вступної, основної та заключної (див. схему).
Вступна частина
Вступна частина є необхідним і обов'язковим елементом кожного тренінгового заняття, але займає не більше 10-20 хвилин. Вона передбачає вирішення наступних завдань:
- актуалізація матеріалу попереднього заняття (отримання зворотного зв’язку). Зазвичай це відбувається у формі опитування («Що ми робили на минулому тренінгу?») або експрес-перевірки домашнього завдання;
- актуалізація теми поточного тренінгу і з’ясування очікувань. Завдання цього етапу - допомогти учням актуалізувати існуючі знання із заданої теми і сформулювати результати, яких вони хочуть досягти в ході її вивчення. Усвідомлення результатів навчання та їх особистої користі підвищує мотивацію;
- створення доброзичливої та продуктивної атмосфери (цей етап називають загальним терміном «знайомство». Він проходить у формі само- чи взаємопрезентації учасників тренінгу);
- підтримання демократичної дисципліни у формі прийняття, уточнення або повторення правил групи.
Основні правила поведінки під час тренінгу розробляються колективно або оголошуються вчителем (у такому разі учням пропонується їх змінити чи доповнити). Основні правила передбачають, що учасники будуть говорити по черзі; коротко і по темі; намагатися не повторювати, а доповнювати сказане іншими; проявляти активність, доброзичливість і повагу до думки кожного. Правила слід записати на великому аркуші паперу і прикріпити на видноті. Вони повинні бути доступними на кожному занятті, щоб можна було, в разі необхідності, послатися на відповідне правило. Для того, щоб діти охоче дотримувались правил, важливо, щоб вони погодилися з ними і прийняли їх (наприклад, за допомогою голосування, особистих підписів тощо).
Основна частина
Основна частина тренінгу – це декілька тематичних завдань у поєднанні з руханками (вправами на зняття м’язового і психологічного напруження).
В основній частині тренінгу іноді виділяють теоретичний і практичний блоки. Проте цей поділ є досить умовним. Адже знання (як і уміння та навички) на тренінгу здобуваються у процесі виконання практичних завдань (міні-лекції, бесіди, мультимедійної презентації, взаємонавчання, виконання проекту, роботи в групах).
Педагог повинен організувати весь матеріал з тематики тренінгу в логічній послідовності і відібрати ключові знання і навички, які можуть бути освоєні за відведений час. Інформаційні блоки (розповідь, демонстрація, пояснення) мають бути короткими (до 5 хв.) і чергуватися з інтерактивними (дискусія, мозковий штурм, аналіз історії, дебати). Для відпрацювання умінь слід використовувати рольові ігри. Кожна інтерактивна вправа має завершуватися коротким обговоренням і підбиттям підсумку.
Завершальна частина
Завершальна частина тренінгового заняття включає:
- підбиття підсумків всього заняття;
- отримання зворотного зв’язку від учасників;
- релаксацію і процедури завершення тренінгу.
Цей етап повинен об'єднати всі розглянуті протягом заняття теми для логічного підведення підсумку. Завершення - це можливість для відповідей на запитання і формулювання завдань на майбутнє. Вчитель може рекомендувати літературу, відеоматеріали, сайти в Інтернеті для самостійного опрацювання. Важливо, щоб учні закінчували роботу із задоволенням і високою мотивацією застосовувати набуті вміння.
Типова структура, мета та завдання тренінгу разом слугують основою для складання плану його проведення. Такий план може мати різні форми (таблиця, перелік послідовних дій, схема, сценарій тощо), але принципово те, що його слід скласти обов'язково. Це не означає, що тренінг пройде повністю так, як було заплановано, проте план допоможе дотримуватися основних моментів, які мають бути опрацьовані, інакше дуже складно досягти поставленої мети. Під час тренінгу неодмінно виникає багато побічних тем для обговорення, і кожна з них виявляється більш чи менш привабливою для учасників. Тим часом хвилини заняття спливатимуть, й обов'язкові питання можуть залишитися не розглянутими. Тому завчасно складений план допоможе дотримуватися обраної теми, дістатися бажаної мети. Приклади плану тренінгу можна переглянути у додаткових матеріалах.
Люди набагато швидше вчаться, коли замість слухати, як щось зробили інші, намагаються виконати це самостійно. Тому будуйте інтерактивне заняття так, щоб у ньому було якнайбільше власної діяльності учнів.
Найкращий тренінг — це декілька практичних завдань, а в проміжку між ними — короткі дискусії і так звані руханки (вправи на зняття м’язового напруження).
Намагайтеся давати зрозумілі й прості інструкції. Якщо сам тренер і учасники добре усвідомлюють, що треба робити, зростає вірогідність успішного виконання завдання.
Якщо ви раптом зрозумієте, що завдання не відповідає потребам учасників, будьте готові обговорити його і зробити більш прийнятним.
Стежте за часом. Якщо задекларований час вийшов, а учасники не закінчили роботу, додайте ще трохи часу. А коли помітите, що вони закінчили раніше, запропонуйте рухатися далі.
Не забувайте оцінювати дії учасників. При цьому будьте максимально лояльним і доброзичливим. Навіть якщо хтось не впоравсь із завданням, можна сказати: «Це справді складне завдання. Я й сам довго не міг упоратися з ним». Зверніться до решти групи: «Хто може допомогти?».
Намагайтеся ніколи не застосовувати слово «розподілятись», «розподіляти» дітей на пари, на трійки, на групи тощо. Пам'ятайте, діти ОБ'ЄДНУЮТЬСЯ! З об'єднаних дітей виростають дорослі, здатні об'єднуватися, жити і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава та нація.
Усе, що пропонують діти, має бути прийняте або щонайменше обговорене. Не слід казати їм, що це «правильна чи неправильна відповідь», треба лише допомогти опрацювати інформацію і прийняти власні рішення. Спостерігайте, щоб ніхто з учасників не залишався поза обговоренням.
Рішення дітей повинні сприйматися серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодії й розвитку навичок критичного мислення.
Як встановити довіру
Наводимо кілька порад, як налагодити стосунки та встановити довіру з учасниками тренінгу.
- Перша стосується тих, хто проводить тренінгові заняття із незнайомою аудиторією. Постарайтеся запам’ятати імена якомога більшої кількості учасників. На першому ж тренінгу попросіть усіх чітко записати свої імена на бейджиках або невеличких аркушах паперу і прикріпити їх на одяг.
- Це дуже важливо — звертатися одне до одного на ім’я (включно з тренером), хоч декому з учителів це на початку може здатися неприйнятним. Але цей прийом значно полегшить вашу роботу, допоможе створити дружню атмосферу, усунути психологічні бар’єри і здолати відчуження, яке може існувати між вами та учнями. Якщо не можете подолати незручності або переживаєте за свій авторитет, назвіться Тренером або умовним персонажем (Суперменом, Білосніжкою тощо).
- Намагайтеся ставитися однаково до всіх учасників. Навіть якщо дехто вам не подобається, не виявляйте до нього антипатії і не демонструйте відкритої прихильності до тих, хто вам до душі.
Складні умови
Розглянемо два види складних умов, у яких вам, напевно, доведеться проводити тренінги. Перша — забагато учасників, друга — замало часу. Ці проблеми взаємопов'язані. Адже більша кількість учасників потребує більше часу для проведення таких вправ, як знайомство, зворотний зв'язок та інші, коли учні висловлюються по черзі.
20 учнів — оптимальна кількість учасників тренінгового заняття. Як же проводити його з цілим класом, у якому буває більш як тридцять учнів? По-перше, можна поділити клас на підгрупи, як це роблять для вивчення іноземних мов. Але це має сенс тільки в тому випадку, коли у підгрупах залишається не менш як 12 осіб, в іншому разі вам буде складно сформувати потрібну кількість малих груп. Тому, якщо в класі менше 30 учнів, замініть проведення вправ на знайомство чи зворотній зв’язок у загальному колі виконанням цих прав у парах, а потім запитайте, чи є бажаючі поділитися своїми думками на загал та вислухайте одного-двох бажаючих.
Для економії часу комбінуйте різні вправи: знайомство і актуалізацію теми (наприклад, назвати своє ім'я і сказати, який вид громадського транспорту тобі до вподоби), об'єднання в групи і руханки, зворотний зв'язок і прощання. З’ясування та аналіз очікувань проводьте не на кожному занятті, а на першому та останньому тренінгах, присвячених одній темі.
Список використаних джерел:
- Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання: навч. посіб. / В. М. Федорчук – К. : «Центр учбової літератури», 2014. – 250 с.
- Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.
4.6.Організація та забезпечення тренінгу
Правильно організований навчальний простір дозволить педагогу створити сприятливу для навчання психологічну атмосферу та забезпечити умови для інтерактивного заняття. У типовому класі парти (столи) для учнів розташовані рядами перед дошкою і столом вчителя. Таке розташування найкраще підходить для пасивних методів (лекцій, фронтальних опитувань, самостійних чи контрольних робіт), адже дозволяє максимально зосередитися на поясненнях вчителя або на самостійному виконанні завдань.
Інтерактивні методи передбачають створення атмосфери діалогу вчителя з учнями і учнів між собою, протягом заняття вчитель може декілька разів об’єднувати дітей в пари, малі чи великі групи, організовувати обговорення в загальному колі, проводити рухливі ігри. Оскільки переставляти важкі столи до і після кожного інтерактивного заняття складно, в кожному сучасному навчальному закладі доцільно обладнати так званий тренінговий кабінет або переобладнати усі класні кімнати для застосування інтерактивних методів.
На інтерактивному занятті учасники найчастіше працюють у колі. Подібне розташування дає низку переваг:
|
Однак, розташування колом не розраховане на всі випадки життя. Наприклад, воно не надто зручне для демонстрації мультимедійних презентацій, відео та інших засобів наочності, що вимагають виходу ведучого за межі кола. У таких випадках краще підійде розміщення півколом або літерою «П».
Для роботи в малих групах та виконання проектів учасникам можуть знадобитися столи. Тому варто залишити в аудиторії 5-6 столів.
Якщо у навчальному закладі немає обладнаного приміщення для інтерактивних занять, варто змінити розташування столів з традиційних рядів на Т-подібне розташування чи обличчям до обличчя. Якщо в класі встановлено індивідуальні парти, оберіть один з видів L-подібного розташування.
Приміщення для інтерактивних занять має бути просторим (площею не менш як 40 квадратних метрів) або складатися з декількох окремих кімнат (наприклад, класної кімнати та лабораторного приміщення).
В кабінеті мають бути визначені та спеціально оформлені окремі навчальні зони:
|
Розміщуючи навчальні зони, потрібно враховувати як розміри приміщення, так і послідовність, зручність, легкість їх використання у процесі проведення занять, взаємозв’язки між ними, естетичність оформлення, наповнюваність, мобільність і якість навчальних і допоміжних компонентів (столів, стільців, шаф, поличок, наочних посібників, техніки тощо).
За умови просторового дефіциту навчальні зони можна робити комбінованими або розміщувати так, щоб їх можна було легко реконструювати в інші.
Стіни повинні максимально використовуватися як робочі поверхні для демонстрування творчих робіт учасників, тому їх треба завчасно покрити стійким покриттям.
На стіні має бути також годинник для контролю за дотриманням регламенту, на вікнах – вертикальні жалюзі для затемнення під час використання мультимедійної техніки.
Проведення інтерактивних занять потребує забезпечення канцелярським приладдям. Нижче наведено перелік того, що знадобиться на тренінгу:
|
Педагог може передбачити для всіх класів (груп) окремі папки з переліком усіх необхідних матеріалів і запропонувати учасникам заповнити їх.
Список використаних джерел:
- Cooperative Learning Seating Options [Електронний ресурс] // Teaching resources – Режим доступу до ресурсу: http://www.lauracandler.com/strategies/seating.php.
- Федорчук В. М. Тренінг особистісного зростання: навч. посіб. / В. М. Федорчук – К. : «Центр учбової літератури», 2014. – 250 с.
- Воронцова Т. В. Основи здоров'я. 5 клас: Посібник для вчителя [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко // Алатон. – 2013. – Режим доступу до ресурсу:
- http://autta.org.ua/files/resources/pos_dlya_vch_5_kl_ukr.pdf.
Комментариев нет:
Отправить комментарий