Щедрий вечір. Новий рік
Інформаційна хвилинка
Напередодні Нового року (за
старим стилем 13.01) в Україні відзначали Щедрий вечір. Цим самим завершувався
період "Святих вечорів", який тривав з 6 до 12 січня, коли не
годилося виконувати господарську роботу (окрім догляду за худобою). Протягом
цього тижня люди влаштовували святкові застілля, ходили один до одного в гості
й обов'язково співали колядки.
У день 13 січня українці починали готуватися до нового циклу різдвяно-новорічних свят. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі). Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13.01, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році.
Щедру вечерю 13.01 готували переважно із скоромних страв: печеню, смажене м'ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. В деяких місцевостях України, як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Обов'язковим було приготування млинців. В ході чого господині примовляли: "Щоб усе так росло в Новому році, як млинці на дріжжах та, щоб сонце добре гріло ниви, як вогонь пече млинці". Із настанням сутінок, вся родина одягає чисте вбрання, застеляє скатерки й рушники, обкурюють хату травою або ладоном і, прочитавши молитву, розпочинають Щедру кутю. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його не було видно й приказував: "Аби й надалі ви мене так не бачили" (тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров'я близьких і рідних та бажали Царства небесного померлим (бо ще блукали тут душі покійних, які ставали охоронцями нив і полів, щоб сприяти урожаю та приплоду).
Того ж вечора господар, взявши сокиру, перевесла й кутю, обходив домашніх тварин, пасіку й сад, благословляючи своє господарство (обухом сокири тричі вдаряв по деревах і погрожував їх зрубати, якщо не будуть плодоносити).
Дівчата, як і на Андрія (13 грудня), збиралися в гурти й проводили різноманітні гадання й ворожіння (рахували внесені поліна чи прутики в заборі, якщо парне число то на одруження, кидали через хату чобіт, гасили в ополонці розпечену головешку дров і т.п.).
Цікавий обряд зафіксували на Гуцульщині, де Новорічна ніч вважається святом печі, яка цілий рік "працює", а в ніч на 14.01 вона йде до танцю і "віддається". І щоб печі було зручно її начисто вимащували, ніхто на неї не сідає і не лягає, а також кладуть зерна "на весільний каравай" і для коня, щоб могла поїхати до міста.
Досвідчені господарі примічали погоду: морозно і сніжно - на здоров'я людей і худоби, на урожай хліба, а тепло й без снігу - навпаки. Зоряне небо - добре будуть нестись кури, вродять гриби й горох. Густий іній - добрі зернові й мед і т.п.
В ніч під Новий рік господар або господиня в його шапці йдуть до відкритого водоймища, тричі окунають хліб та набирають в посудину води. Вдома прикладають до голови всіх домочадців той хліб "на здоров'я і велич", а у воду вкидають срібні монети й вранці нею вмиваються "на багатство".
Цей день (13.01) також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії - знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса.) Етнологи твердять, що Маланка - найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам'яного віку (неоліту). Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів ("старжу") та звіроподібних ("диганію"). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок. Очолювали містерію Маланки лідери - "калфи", а кульмінацією була боротьба "ведмедів" - найсильніших хлопців кожного кутка села. "Маланкою" був, як правило, переодягнений дівчиною хлопець. Зазначені персонажі, а серед них були ще й "звізда", "коза", "дід", "циган", музики, міхоноша (все нежонаті парубки) творили т.з. "живий вертеп" і обходили з щедрівками кожну оселю, бажаючи господарям всіляких гараздів: "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я". Щедрівки, на відміну від колядок були переважно світськими піснеспівами:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
- Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару.
Там овечки покотились,
І ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова…
В тебе жінка чорноброва.
Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда яка тривала 12 днів (7 - 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця. Вважалося, що на Щедрий вечір "Щедрий Бог" - Сонце сходить до українських осель і щоб сприяти цьому - а значить добробуту й щедрості, провадилась вказана містерія свята. Саме сезонність пір природи та аграрної діяльності людей проявлялась в ритуальному пісні-танці "кози", яку водив "дід". Символи "умирання" і "воскресіння", проявлялись в тому, що "коза" падала, завмирала, а потім оживала, танцювала й вибрикувала.
З новорічними вечором та ніччю українці здавна пов'язували чимало чудесних переказів і легенд. Вважалося, що в зоряну ніч місяць радиться із зірками та сонцем, а останнє розподіляє між зорями душі новонароджених дітей. Особливо слід було бути обережними поза домом, бо до третіх півнів духи води, лісу, гори та яру влаштовують гуляння і можуть зашкодити необачним подорожнім. Відьми в цю пору літають на місяць, щоб прогнати туди старий рік, а потерчата можуть переслідувати своїх бабок-пупорізок (тому останні мають при собі різочки). Перед світанком кажуть, можна побачити як світяться-горять зачаровані гроші та сховані скарби, а дух-Ладо й інші духи дому радяться перед "дорогою", бо вдосвіта вони відлетять на небо разом із димом спаленого Дідуха.
Тісно пов'язані із такими уявленнями були новорічні щедрування-побажання та гадання-чаклування. В ході останніх люди бажали побачити свою долю в Новому році та "запрограмувати" щастя, достаток і здоров'я. Зокрема, гадали за тінями, на квасолі або макові. Чаклували на багатство (наклавши гору пирогів на столі) та те, щоб піч добре гріла, варила й пекла. Проводили очищувальні обряди, коли близько 24 години ночі, "накравши" у сусідів соломи, палок, дощок розкладали на вулиці чи кутку села вогнище і стрибали через нього.
Зустрівши Новий рік, після опівночі господар збирає розтрушене по підлозі сіно та солому й зв'язує у три в'язки. Одну кладуть у стодолі, а дві інші - в саду (в деяких регіонах виносять на спільне багаття на вулицю). До вогнища, розкладеного із третьої в'язки в саду, виносять також сміття після першого (від Свят-вечора) підметення хати. Запалювали багаття вдосвіта і намагалися щоб дим від нього обкурив дерева. Із димом на небо відлітав, вважали і Щедрий бог. Одночасно господар обходив сад і тричі "Погрожував" зрубати яблуню чи вишню у випадку незначного урожаю: "Як не буде у тебе стільки яблук, як на небі зірок, то зрубаю!" Опісля цього сіном і соломою із другої в'язки обв'язували фруктові дерева.
Загалом в новорічну ніч годилося спати. Люди перш за все намагалися виголосити свої молитви-побажання до Бога, бо вважали, що в цей час "отверсті" небеса і їх голос почують на Небі. А з іншого боку, слід було вживати захисних обрядів, щоб знешкодити вплив злих сил, які особливо активізуються під Новий рік.
Одразу по опівночі багато людей виходило на вулицю слухати як Новий рік змагається із Старим і врешті решт проганяє останнього, а за ним і всі біди й нещастя. А в деяких західних регіонах України сусіди забавляються тим, що "крадуть" якусь живність чи реманент, а потім за неї вимагають у хазяїна магарич.
14.01 відзначався Новий рік (т.з. "старий" або церковний). Християни в цей день вшановували найменування Христа іменем Ісус (що слід було робити на 8 день від народження дитини) та Св. Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями.
З самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички і кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!… На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також в цей день віншувати Василів. А, загалом, це свято проводили благоговійно з церковними або домашніми молитвами.
Богослужіння в церкві 14.01 були присвячені святам обрізання і найменування Господнього. Перше з них було священнодійством ще старозавітної церкви і являло собою прообраз пізнішого таїнства хрещення. Проводилось воно на восьмий день після народження хлопчика. Свято найменування новонародженого Богомладенця іменем Ісус було пов'язане із законом, згідно якого на восьмий день після народження дитини їй давали ім'я. Саме ім'я Ісуса Христа було сповіщено Пресвятій Богородиці Архангелом Гавриїлом ще до народження Сина Божого.
Також в день "старого" Нового року Церква відзначає пам'ять Святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Виховувався у благочестивій сім'ї своєю бабусею Св. Мокриною. Після навчання в Афінах прийняв святе хрещення в Єрусалимі. Згодом повернувся до Кесарії, де 362 р. прийняв сан диякона, а пізніше був висвячений в пресвітери. По смерті Євсевія Кесарійського Василія Великого обрали архіпастирем Кесарії. Написав чимало церковних молитов та душеспасительних книг. За свої духовні подвиги отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Піклувався про бідних і немічних, яким влаштував спеціальний притулок - названий Василіадою. Сам же вдягав скромний одяг і вживав лише хліб, сіль та воду. Помер Василій Великий 1 січня (старий стиль) 379 р. на 50-му році життя. За переказами, нетлінні мощі Василія Великого було перевезено до Риму в Італію.
Люди вважали, що на Новий рік до оселі приходить Доля людини і поселяється в якійсь тварині чи речі, а тому пильно стежили, щоб "злий" не зашкодив цій Долі. Тому й щедро викупляли те, що "пропало" та нічого нікому не давали чи позичали (окрім вертепу та посівальників). Всі намагалися бути радісними, веселими і добродушними. Уникали на Новорічне свято сварок і намагались помиритись із всіма сусідами - адже, як зустрінеш Новий рік, так і проживеш!
У день 13 січня українці починали готуватися до нового циклу різдвяно-новорічних свят. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі). Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13.01, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році.
Щедру вечерю 13.01 готували переважно із скоромних страв: печеню, смажене м'ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. В деяких місцевостях України, як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Обов'язковим було приготування млинців. В ході чого господині примовляли: "Щоб усе так росло в Новому році, як млинці на дріжжах та, щоб сонце добре гріло ниви, як вогонь пече млинці". Із настанням сутінок, вся родина одягає чисте вбрання, застеляє скатерки й рушники, обкурюють хату травою або ладоном і, прочитавши молитву, розпочинають Щедру кутю. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його не було видно й приказував: "Аби й надалі ви мене так не бачили" (тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров'я близьких і рідних та бажали Царства небесного померлим (бо ще блукали тут душі покійних, які ставали охоронцями нив і полів, щоб сприяти урожаю та приплоду).
Того ж вечора господар, взявши сокиру, перевесла й кутю, обходив домашніх тварин, пасіку й сад, благословляючи своє господарство (обухом сокири тричі вдаряв по деревах і погрожував їх зрубати, якщо не будуть плодоносити).
Дівчата, як і на Андрія (13 грудня), збиралися в гурти й проводили різноманітні гадання й ворожіння (рахували внесені поліна чи прутики в заборі, якщо парне число то на одруження, кидали через хату чобіт, гасили в ополонці розпечену головешку дров і т.п.).
Цікавий обряд зафіксували на Гуцульщині, де Новорічна ніч вважається святом печі, яка цілий рік "працює", а в ніч на 14.01 вона йде до танцю і "віддається". І щоб печі було зручно її начисто вимащували, ніхто на неї не сідає і не лягає, а також кладуть зерна "на весільний каравай" і для коня, щоб могла поїхати до міста.
Досвідчені господарі примічали погоду: морозно і сніжно - на здоров'я людей і худоби, на урожай хліба, а тепло й без снігу - навпаки. Зоряне небо - добре будуть нестись кури, вродять гриби й горох. Густий іній - добрі зернові й мед і т.п.
В ніч під Новий рік господар або господиня в його шапці йдуть до відкритого водоймища, тричі окунають хліб та набирають в посудину води. Вдома прикладають до голови всіх домочадців той хліб "на здоров'я і велич", а у воду вкидають срібні монети й вранці нею вмиваються "на багатство".
Цей день (13.01) також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії - знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса.) Етнологи твердять, що Маланка - найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам'яного віку (неоліту). Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів ("старжу") та звіроподібних ("диганію"). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок. Очолювали містерію Маланки лідери - "калфи", а кульмінацією була боротьба "ведмедів" - найсильніших хлопців кожного кутка села. "Маланкою" був, як правило, переодягнений дівчиною хлопець. Зазначені персонажі, а серед них були ще й "звізда", "коза", "дід", "циган", музики, міхоноша (все нежонаті парубки) творили т.з. "живий вертеп" і обходили з щедрівками кожну оселю, бажаючи господарям всіляких гараздів: "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я". Щедрівки, на відміну від колядок були переважно світськими піснеспівами:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
- Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару.
Там овечки покотились,
І ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова…
В тебе жінка чорноброва.
Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда яка тривала 12 днів (7 - 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця. Вважалося, що на Щедрий вечір "Щедрий Бог" - Сонце сходить до українських осель і щоб сприяти цьому - а значить добробуту й щедрості, провадилась вказана містерія свята. Саме сезонність пір природи та аграрної діяльності людей проявлялась в ритуальному пісні-танці "кози", яку водив "дід". Символи "умирання" і "воскресіння", проявлялись в тому, що "коза" падала, завмирала, а потім оживала, танцювала й вибрикувала.
З новорічними вечором та ніччю українці здавна пов'язували чимало чудесних переказів і легенд. Вважалося, що в зоряну ніч місяць радиться із зірками та сонцем, а останнє розподіляє між зорями душі новонароджених дітей. Особливо слід було бути обережними поза домом, бо до третіх півнів духи води, лісу, гори та яру влаштовують гуляння і можуть зашкодити необачним подорожнім. Відьми в цю пору літають на місяць, щоб прогнати туди старий рік, а потерчата можуть переслідувати своїх бабок-пупорізок (тому останні мають при собі різочки). Перед світанком кажуть, можна побачити як світяться-горять зачаровані гроші та сховані скарби, а дух-Ладо й інші духи дому радяться перед "дорогою", бо вдосвіта вони відлетять на небо разом із димом спаленого Дідуха.
Тісно пов'язані із такими уявленнями були новорічні щедрування-побажання та гадання-чаклування. В ході останніх люди бажали побачити свою долю в Новому році та "запрограмувати" щастя, достаток і здоров'я. Зокрема, гадали за тінями, на квасолі або макові. Чаклували на багатство (наклавши гору пирогів на столі) та те, щоб піч добре гріла, варила й пекла. Проводили очищувальні обряди, коли близько 24 години ночі, "накравши" у сусідів соломи, палок, дощок розкладали на вулиці чи кутку села вогнище і стрибали через нього.
Зустрівши Новий рік, після опівночі господар збирає розтрушене по підлозі сіно та солому й зв'язує у три в'язки. Одну кладуть у стодолі, а дві інші - в саду (в деяких регіонах виносять на спільне багаття на вулицю). До вогнища, розкладеного із третьої в'язки в саду, виносять також сміття після першого (від Свят-вечора) підметення хати. Запалювали багаття вдосвіта і намагалися щоб дим від нього обкурив дерева. Із димом на небо відлітав, вважали і Щедрий бог. Одночасно господар обходив сад і тричі "Погрожував" зрубати яблуню чи вишню у випадку незначного урожаю: "Як не буде у тебе стільки яблук, як на небі зірок, то зрубаю!" Опісля цього сіном і соломою із другої в'язки обв'язували фруктові дерева.
Загалом в новорічну ніч годилося спати. Люди перш за все намагалися виголосити свої молитви-побажання до Бога, бо вважали, що в цей час "отверсті" небеса і їх голос почують на Небі. А з іншого боку, слід було вживати захисних обрядів, щоб знешкодити вплив злих сил, які особливо активізуються під Новий рік.
Одразу по опівночі багато людей виходило на вулицю слухати як Новий рік змагається із Старим і врешті решт проганяє останнього, а за ним і всі біди й нещастя. А в деяких західних регіонах України сусіди забавляються тим, що "крадуть" якусь живність чи реманент, а потім за неї вимагають у хазяїна магарич.
14.01 відзначався Новий рік (т.з. "старий" або церковний). Християни в цей день вшановували найменування Христа іменем Ісус (що слід було робити на 8 день від народження дитини) та Св. Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями.
З самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички і кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!… На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також в цей день віншувати Василів. А, загалом, це свято проводили благоговійно з церковними або домашніми молитвами.
Богослужіння в церкві 14.01 були присвячені святам обрізання і найменування Господнього. Перше з них було священнодійством ще старозавітної церкви і являло собою прообраз пізнішого таїнства хрещення. Проводилось воно на восьмий день після народження хлопчика. Свято найменування новонародженого Богомладенця іменем Ісус було пов'язане із законом, згідно якого на восьмий день після народження дитини їй давали ім'я. Саме ім'я Ісуса Христа було сповіщено Пресвятій Богородиці Архангелом Гавриїлом ще до народження Сина Божого.
Також в день "старого" Нового року Церква відзначає пам'ять Святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Виховувався у благочестивій сім'ї своєю бабусею Св. Мокриною. Після навчання в Афінах прийняв святе хрещення в Єрусалимі. Згодом повернувся до Кесарії, де 362 р. прийняв сан диякона, а пізніше був висвячений в пресвітери. По смерті Євсевія Кесарійського Василія Великого обрали архіпастирем Кесарії. Написав чимало церковних молитов та душеспасительних книг. За свої духовні подвиги отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Піклувався про бідних і немічних, яким влаштував спеціальний притулок - названий Василіадою. Сам же вдягав скромний одяг і вживав лише хліб, сіль та воду. Помер Василій Великий 1 січня (старий стиль) 379 р. на 50-му році життя. За переказами, нетлінні мощі Василія Великого було перевезено до Риму в Італію.
Люди вважали, що на Новий рік до оселі приходить Доля людини і поселяється в якійсь тварині чи речі, а тому пильно стежили, щоб "злий" не зашкодив цій Долі. Тому й щедро викупляли те, що "пропало" та нічого нікому не давали чи позичали (окрім вертепу та посівальників). Всі намагалися бути радісними, веселими і добродушними. Уникали на Новорічне свято сварок і намагались помиритись із всіма сусідами - адже, як зустрінеш Новий рік, так і проживеш!
Комментариев нет:
Отправить комментарий