|
В історії українського народу
події Другої світової та Великої Вітчизняної воєн посідають особливе місце.
За своєю глибиною, трагізмом і героїкою вони помітно вивищилися над іншими і
набули епохального значення. Певною мірою обумовлено це й тим, що донині живі
учасники війни, носії історичної пам’яті про неї – ті, хто воював зі зброєю в
руках, навчався, працював, відбудовував країну. Пам’ять про війну є
духовно-історичним надбанням нашого народу, що витворює підвалини його
самодостатності й самобутності, і водночас, – органічно інтегрує його в
загальноцивілізаційний потік, підносить до рівня інших народів, які активно
творили історію.
Нищівний вал бойових дій двічі
прокотився українськими землями, не оминувши жодного населеного пункту,
понівечивши долі десятків мільйонів людей. Протягом 1225 днів і ночей Україна
була ареною жорстоких кровопролитних боїв. Саме з Україною пов'язані основні,
вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті,
який посів центральне місце у системі фронтів Другої світової війни.
Український і південноросійський напрями постійно були центральними на
Східному фронті, на всьому європейському театрі воєнних дій аж до кінця 1944
р. Саме тут проводилася більшість великомасштабних операцій 1941-1944 років,
які, зрештою, вирішили долю всієї війни.
Звільнення міста
Дніпропетровська
Звільнення міста Дніпропетровська
й області було частиною великого літнього наступу Червоної армії в 1943 році.
У вересні першими на територію нашої області вступили війська Степного і
Південно-Західного фронтів. Тепер уже радянські війська форсували складну
природну перепону - Дніпро. Гітлерівці перетворили оборонні споруди на
правому березі Дніпра в так званий "Східний вал європейської
міцності". Берегові лінії ріки були обладнані дотами, дзотами,
артилерійськими позиціями, окопами в декілька рядів, дротовими загородженнями
і протитанковими ровами. Уздовж оборонного рубежу проходила шосейна дорога,
що зв'язувала всі укріплення і дозволяла маневрувати силами.
Директива Ставки Верховного
Головнокомандування від 9 вересня 1943 р. "Про швидке і рішуче
форсування рік і нагородження особового складу за успішне форсування водяних
перепон" наказувала з виходом на Дніпро перейти його, захопити на
правому березі плацдарми, що дозволили б розгорнути сили для подальшого
наступу.
На Дніпропетровському напрямку наступ вели війська
Південно-Західного (із 20 жовтня 1943 р. 3-го Українського) фронту під
командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського і Степового (із 20 жовтня
1943 р. 2-го Українського) фронту під командуванням генерала армії І. С.
Конєва.
За розробленим командуванням 2-го
Українського фронту планом наступальної операції вирішено завдати удару по
ворожих з'єднаннях з уже захоплених плацдармів у напрямку П'ятихатки - Кривий
Ріг і далі на Апостолово, щоб відрізати шляхи відступу військам ворога в
районі Дніпропетровська. Розгром Дніпропетровського угруповання противника
був доручений військам 3-го Українського фронту.
Ранком 15 жовтня ударні з'єднання
Степового фронту перейшли в наступ. Головні сили йшли в напрямку
П'ятихатки-Кривий Ріг. Для посилення наступального тиску в бій була введена
5-а гвардійська танкова армія під командуванням генерала Ротмістрова.
Розвиваючи наступ, радянські війська оволоділи залізничною станцією -
П'ятихатками.
Німці перекинули в район прориву
чотири нові дивізії і направили удар по флангах Степового фронту, чим
призупинили їхнє просування. Незважаючи на контрудар німців, наступ
радянських військ у центрі розвивався успішно. Розширивши прорив оборони
ворога по фронту до 70 кілометрів і вглибину до 100 кілометрів, танкові і механізовані
з'єднання прорвалися до Кривого Рогу. Але це було тільки початком битви за
цей стратегічно важливий населений пункт. Стиснути коло не вдалося, але були
забезпечені сприятливі умови для розгортання наступу 3-го Українського
фронту.
Скориставшись тим, що німецькі
сили сконцентровані на криворізькому напрямку, 46-а і 8-а армії 3-го
Українського фронту 23 жовтня перейшли в наступ у районі міста
Дніпропетровська.
Дніпро тут ще з вересня форсували
за трьома напрямками: із північного сходу - біля села Аули, із півдня - біля
селищ Військове - Вовниги, а також у безпосередній близькості від міста -
біля селищ Діївки і Лоцманської Кам'янки. Рішучими діями 46-а і 8-а армії
значно розширили плацдарм на правому березі Дніпра, створивши для гітлерівських
військ загрозу повного оточення.
Опір ворога був врешті-решт
зламано. Війська 3-го Українського фронту 25 жовтня звільнили
Дніпропетровськ. У боях за місто відзначилися підрозділи 39-ої гвардійської
стрілецької дивізії 8-ої гвардійської армії. При форсуванні Дніпра біля села
Чаплі 120-им стрілецьким полком цієї дивізії, яким командував полковник
Мазний, відзначився агітатор полку капітан Рудніченко. Цілу добу він із
купкою бійців відбивав атаки переважаючих сил ворога, забезпечивши переправу
полку. Рудніченкові за героїзм, виявлений у боях на правому березі Дніпра,
було надане звання Героя Радянського Союзу. Також у битві за Дніпропетровськ
уславилися воїни 152-ої стрілецької дивізії 46-ої армії, яких нагородили за
цю операцію орденом Червоного Прапора.
У той же день визволено м.
Дніпродзержинськ. У боях за Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ також треба
відзначити війська генерал-майора В. В. Глаголєва, генерал-майора І. С.
Кособуцького, генерал-майора авіації В. О. Судця, уродженця Дніпропетровська,
артилеристів генерал-лейтенанта М. І. Недєліна і генерал-майора М. С.
Алексєєнка. Багато воїнів були удостоєні звання Героя Радянського
Союзу.
Звільнення Дніпропетровської
області закінчилося в районі Кривого Рогу і Нікополя в лютому 1944 р.
|
Комментариев нет:
Отправить комментарий