80-річчя від дня народження Леоніда Кравчука

80-річчя від дня народження Леоніда Кравчука (проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про відзначення 80-річчя від дня народження Леоніда Кравчука")

 

Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (* 10 січня 1934, село Великий Житин Рівненського району Рівненської області) — перший Президент України після здобуття нею незалежності у 1991 році (1991–1994), Голова Верховної Ради України у 1990–1991 роках, Народний депутат України у 1990–1991 та 1994–2006 роках, Герой України (2001).

Біографія

Народився 10 січня 1934 року у селі Великий Житин Волинського воєводства Польщі (тепер Рівненська область України).
Закінчив у 1958 р. Київський державний університет, у 1970 р. — Академію суспільних наук при ЦК КПРС. Кандидат економічних наук.

Наукова та політична діяльність до проголошення незалежності України

У 1958–1960 рр. викладав у Чернівецькому фінансовому технікумі.
У 1960–1967 рр. — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу агітації та пропаганди Чернівецького обкому КПУ.
У 1967–1970 рр. — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС.
У 1970–1988 рр. — завідувач сектору, інспектор, помічник секретаря ЦК, Перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. В червні 1982 завідувач відділом пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи по протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатськи настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.
У 1988–1990 рр. — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, у 1990 р. — другий секретар ЦК КПУ. У 1989–1990 рр. — кандидат у члени Політбюро, у 1990–1991 рр. — член Політбюро ЦК КПУ.
У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.^[1]
Народний депутат України Х—XIV (в тому числі І—IV) скликань. У 1990–1991 рр. — Голова Верховної Ради України.

Політична діяльність після проголошення незалежності України

 

Кравчук Леонід Макарович/ 2009. Київ. Палац «Україна».

У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Зіграв свою роль і штучно створений для головного опонента Кравчука — В'ячеслава Чорновола — образ «націоналіста». Штучність цього образу підкреслював той факт, що Чорновіл народився в Єрках (Черкаська область), розташованих значно східніше за Великий Житин, де народився Кравчук. Проте Кравчук переміг уже в першому турі, Чорновіл зібрав 23,27% голосів.
У 1991–1994 рр. — Президент України. У 1993 р. погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994 р.). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.
Обраний народним депутатом у 1994 р. — на довиборах в одному з мажоритарних округів на Тернопільщині. У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.
З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002–2006 році очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.
У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так». Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр.
У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської Академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».
На честь Кравчука названа тачка-кравчучка.
Почесний Президент Міжнародного громадського об'єднання «Рівненське земляцтво».^[2]
Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство» (з 1994 р.).
25 лютого 2009 року Леонід Кравчук закликав президента Віктора Ющенка подати у відставку.^[3]

Державні нагороди

• Герой України (з врученням ордена Держави) — за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, багаторічну активну політичну та громадську діяльність (21 серпня 2001 р.)^[4]
• Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (2007)^[5], III ст. (2004)^[6], IV ст. (1999)^[7], V ст. (1996)^[8]
• Орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового Червоного Прапора (СРСР)^[9].
• Медаль "На славу Чернівців"

Твори

• Палкин Ю. И. Краткий экономический словарь пятилетки эффективности и качества [Текст] / Ю. И. Палкин, М. С. Черненко, Л. М. Кравчук, П. С. Ещенко. — К.: Политиздат Украины, 1978. — 264 с.
• Ещенко П. С. Экономический словарь одинадцатой пятилетки [Текст] / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин, М. С. Черненко. — К.: Политиздат Украины, 1982. — 300 с.
• Ещенко П. С. Новый хозяйственный механизм [Текст] : справочник / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин. — К.: Политиздат Украины, 1989. — 254 с. — ISBN 5-319-00633-0.
• Василенко В. К. Идеологическая работа: опыт перестройки [Текст] : на материале парторганизации республики / В. К. Василенко, Л. М. Кравчук, А. А. Спирин и др. — К.: Политиздат Украины, 1989. — 252 с. — ISBN 5-319-00579-2.