125 років з часу відкриття історичного музею України в Києві

125 років з часу відкриття історичного музею України в Києві

З ІСТОРІЇ МУЗЕЮ ТО ЙОГО КОЛЕКЦІЙ

Національний художній музей України (колишній Київський художньо-промисловий музей). 2007 р.

Зібрання Музею історичних коштовностей України  – це своєрідний літопис, викарбуваний в золоті, сріблі і коштовних каменях від епохи бронзи і, крізь наступні століття, до наших днів.
Сорокалітня історія музею не вичерпує усіх відомостей про його колекції, які включають цікаві сторінки, тісно пов’язані з історією нашої культури.
В музеї зберігаються речі, що ведуть своє експонування з кінця XIX ст. Вперше вони були широко представлені на виставці на честь XI Всеросійського археологічного з’їзду, що проходив в Києві з 1 до 20 серпня 1899  року. Виставка стала основою Міського музею старожитностей і мистецтв, розташованого по вул. Олександрівській (сучасна вул. Михайла Грушевського). Будинок музею було зведено за спеціальним проектом архітекторів В. Городецького і Г. Бойцова на кошти, зібрані прогресивною інтелігенцією м. Києва.
Офіційне відкриття і освячення музею відбулося 30 грудня 1904  року. Тоді ж він отримав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича.
За час свого існування музей пережив багато подій і зазнав чимало реорганізацій. Фундаторами музею були відомі українські вчені  – археолог, етнограф і мистецтвознавець, пізніше академік ВУАН і АН УРСР М.Ф. Біляшівський, що став першим директором музею, археолог В.В. Хвойка, етнограф Д.М. Щербаківський та інші.
До музейної збірки увійшли колекції з розкопок не тільки фундаторів музею, але і відомих археологів О.О. Бобринського, Є.О. Зноско-Боровського, С.А. Мазаракі, Д.М. Іванішева. Гордістю музею стали колекції, передані І.А. Хойновським, Ф.Ф. Кундеревичем, В.Є. Гезе, В.Б. Антоновичем, родинами Ханенків та Терещенків.
Музей існував на кошти меценатів і лише в 1909 році йому було виділено річну субсидію.
Важливість музею як культурно-просвітницької організації посилилась в 1917–1919 роках — з відродженням української національної державності. Проте неодноразові спроби реорганізувати його в Національний успіху не мали.
У 1919 році музей отримує назву – Перший Державний музей, а в 1924 – Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка. Після його реорганізації в 1935 році музей було перейменовано на Центральний історичний музей ім. Т. Шевченка і переміщено до музейного містечка на територію Києво-Печерської лаври.
З травня 1944 року музей був переведений на Старокиївську гору в приміщення колишньої художньої школи, спорудженої в 1937 році за проектом архітектора Й. Каракіса, де відновив свою діяльність як Державний республіканський історичний музей.
З 1965  року музей перейменували в Державний історичний музей Української РСР. В жовтні 1991  він одним з перших серед закладів культури України отримав статус Національного.

Будівля Державного історичного музею України (зараз - Національний музей історії України). Фото 1980 р.

Найдавніші дорогоцінні експонати, які є серцевиною зібрання Музею історичних коштовностей України, надійшли з колекції Богдана Івановича Ханенка (1848-1917) – відомого київського мецената, колекціонера, одного з організаторів міського музею. Це близько 1500 унікальних експонатів різних епох, переважно археологічні знахідки.
Найранішими серед них за часом виявлення є платівки з зображенням грифонів, знайдені під час археологічних розкопок кургану Переп’ятиха неподалік від Фастова на Київщині. За дорученням Київської археографічної комісії розкопки провадилися в 1845 році під керівництвом професора університету св. Володимира – М.Д. Іванішева До його експедиції, як штатний художник комісії, брав участь Тарас Григорович Шевченко, який щойно закінчив Петербурзьку Академію мистецтв і був зарахований на цю посаду. Т.Г. Шевченко замальовував знахідки і виконав олійними фарбами реконструкцію кургану.
В 1919 році було засновано Музей західного та східного мистецтва, основу якого склали збірки Б.І. та В.Н. Ханенків. Для їх розміщення ще в 1882 році архітектор Р.Ф. Мельцер спеціально побудував особняк (на сучасній вул. Терещенківській). У 1921-1934 роках там знаходився Музей мистецтв ВУАН, нині – Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків.
Щоб зберегти та примножити музейну колекцію старожитностей, багато зусиль доклав перший директор Київського міського музею М.Ф. Біляшівський. Можна знову згадати і прізвища таких відомих українських діячів культури, як Д.М. Щербаківський, В.В. Хвойка та інші. Вони розшукували та купували для музею предмети, яким загрожувало знищення чи вивезення за межі України. На жаль, випадки вивезення з України речей, що становили велику матеріальну цінність, траплялися дуже часто.
Особливих втрат зазнали національні скарби у 20-х роках XX ст. Найбільш постраждали предмети релігійного культу. На підставі Декрету ВЦВК „О порядке изьятия церковных ценностей, находящихся в пользовании групп верующих” від 23 лютого 1922 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет прийняв 8 березня того ж року Постанову „Про передачу церковних цінностей до фонду допомоги голодуючим”. За цією постановою з усіх церков, соборів, молитовних будинків, синагог у травні 1922 року було вилучено предмети з дорогоцінних металів.
Завдяки участі в роботі спеціальних комісій таких фахівців, як Д.М. Щербаківський, частину речей музейного значення, наприклад золоту митру початку XVIII ст., прикрашену дорогоцінними каменями, перлами та емалевими медальйонами, і деякі вироби українських золотарів XVII - XVIII ст. – потири, дискоси, дарохранильниці, панагії – вдалося врятувати від знищення.

Пізніше, близько 1926 року, ці речі, як і предмети синагогального культу, опинилися в музейних збірках Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Г. Шевченка у Києві та Всеукраїнського музею єврейської культури в Одесі.

Національний музей історії України. 2007 р.

Нищівного удару зазнали музейні колекції наприкінці 20-х років XX ст. Так, у 1929 році „Держторг” отримав від уряду СРСР розпорядження „взяти речей з музеїв України на суму не меншу ніж 600 тисяч рублів”. Це стосувалось насамперед коштовних музейних експонатів, які мали національне культурно-історичне значення. Як не опиралися директори і науковці музеїв, речі було відібрано й відправлено до Ленінграда, де містилася контора „Антикваріат”, яка займалася реалізацією цінностей на міжнародних аукціонах.
Нищівного удару зазнали музейні колекції наприкінці 20-х років XX ст. Так, у 1929 році „Держторг” отримав від уряду СРСР розпорядження „взяти речей з музеїв України на суму не меншу ніж 600 тисяч рублів”. Це стосувалось насамперед коштовних музейних експонатів, які мали національне культурно-історичне значення. Як не опиралися директори і науковці музеїв, речі було відібрано й відправлено до Ленінграда, де містилася контора „Антикваріат”, яка займалася реалізацією цінностей на міжнародних аукціонах.
27 листопада 1933 року Народний Комісаріат Просвіти України видав директиву № 873/1 про передачу музейних цінностей з дорогоцінних металів на зберігання до Держбанку. Відповідно до цієї постанови Всеукраїнський історичний музей ім. Т.Г. Шевченка протягом 8 січня – 8 березня 1934 року передав на збереження до Київської обласної контори Держбанку всі музейні експонати з дорогоцінних металів, про що було складено 37 актів на 151 аркуші. Того ж таки року (26 березня – 1 квітня) таку саму процедуру здійснив і Музей мистецтв. Збереглося два акти на 18 аркушах, які засвідчують передачу скіфських золотих прикрас, ювелірних виробів доби Київської Русі, візантійських і грузинських емалей з колекції Б.І. та В.Н. Ханенко на зберігання до Київської обласної контори Держбанку.

Фасад Ковнірівського корпусу (середина XVIII ст.) Києво-Печерської лаври. Фото 1947 р.

З початком Великої Вітчизняної війни всі музейні експонати було відправлено до Держсховища в Москві, звідки з іншими матеріальними цінностями евакуйовано до Уфи. У жовтні 1946 року експонати повернули до Києва, і вони ввійшли до фондів Київського історичного музею.
Своєму заснуванню Музей історичних коштовностей України завдячує визначній події в українській археології, пов’язаній з іменем відомого археолога, засновника київської школи скіфологів О.І. Тереножкіна (1907-1981).
Розкопки скіфського кургану IV ст. до н.е. в м. Мелітополі, здійснені під його керівництвом в 1954 році, відкрили новий етап у дослідженні поховань скіфської знаті. Гідним продовженням досліджень О.І. Тереножкіна стало відкриття його учнями і послідовниками таких видатних пам’яток Скіфії, як кургани Товста та Гайманова Могили, Огуз, Жовтокам’янка, Бердянський та інші.

Під час розкопок 1954 року, які були першими після довгої, майже піввікової перерви у дослідженні скіфських курганів, було знайдено близько чотирьох тисяч золотих прикрас: 196 штук зберігаються на місці знахідки – в Мелітопольському краєзнавчому музеї, решта – в Музеї історичних коштовностей України, в тому числі і оббивка горита – один з шедеврів античної торевтики.

Фасад музею. Грудень 2005 р.

Українські археологи вирішили залишити унікальні знахідки в Україні, тобто зламати існуючу з імперських часів тенденцію віддавати найцінніші знахідки в центральні музеї Москви і Ленінграда. Дізнавшись про наслідки розкопок, тодішній директор Ермітажу М.І. Артамонов написав листа до Інституту археології АН УРСР з проханням передати знахідки з Мелітополя до Державного Ермітажу. Не одержавши позитивної відповіді, він звернувся до президента АН УРСР О.В. Палладіна. Проте академік розпорядився передати всі матеріали з Мелітопольського кургану до Державного історичного музею УРСР і в подальшому залишати історичні пам’ятки в Україні.
Через деякий час співробітникам музею було запропоновано підготувати виставку коштовностей, що зберігалися в його фондах та експозиції. Виставку відвідала урядова комісія, яка дійшла висновку, що експонатів з дорогоцінного металу вистачає для створення спеціального відділу – „Золотої комори”. Так сенсаційні археологічні дослідження сприяли започаткуванню Музею історичних коштовностей України. 22 листопада 1963 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову № 1300 про створення відділу „Золота комора” при Київському державному історичному музеї для зберігання та експонування музейних цінностей, виготовлених з дорогоцінних металів та коштовного каміння. Через два роки відділ дістав статус музею, а з 1968 року став називатися Музеєм історичних коштовностей УРСР. Під цією назвою 4 січня 1969 року він відчинив двері для відвідувачів. Коли на виконання постанови Уряду на базі Державного історичного музею УРСР у 1991 році було створено Національний музей історії України, його філія одержала свою сучасну назву – Музей історичних коштовностей України.

Фасад музею. Травень 2007 р.

Основу фондів музею становлять експонати, передані Київським державним історичним музеєм. З них 77,5 тисячі одиниць зберігання нараховували колекції нумізматики, фалеристики і медальєрики. За роки існування музею вони були значно поповнені, і в даний час зберігаються в Національному музеї історії України.

Понад 20 музеїв республіки передали новоутвореному музею свої експонати з дорогоцінних металів і коштовного каміння. Усього протягом 1964-1968 років від них було отримано близько 2400 виробів ужиткового мистецтва і археологічних знахідок з дорогоцінних металів. Неоціненний внесок зробив Інститут археології НАН України, який передав музею понад 30 тисяч експонатів. Дніпропетровський та Донецький державні університети також передали до музею дорогоцінні знахідки з розкопок, що здійснювали кафедри археології цих навчальних закладів. Найбільша в світі за чисельністю колекція так званого „скіфського золота” є гордістю не лише музею, а й усієї України. Окрасою її є славетна золота пектораль IV ст. до н.е.
З часу свого заснування Музей історичних коштовностей України працює над науковими методиками з комплектування фондів. Фондово-закупівельна комісія відібрала й закупила тисячі предметів музейного значення різних епох як у приватних осіб, так і в установ (Київське ВО „Ювелірпром” та інші). Чимало експонатів до музею передали працівники державної митниці. Якщо на час заснування музею предметів археології та ужиткового мистецтва було понад 14 тисяч, то нині його основний фонд нараховує 56 тисяч музейних експонатів з дорогоцінних металів та коштовного каміння.

Фасад музею. Травень 2007 р.

Фонди музею складаються з таких основних розділів: археологічні пам’ятки скіфо-сарматського часу і періоду ранніх слов’ян та Київської Русі, предмети ужиткового мистецтва, поширені на території України наприкінці XVI – початку XX ст. Цьому поділу відповідають і розділи експозиції, розміщеної в Ковнірівському корпусі – пам’ятці архітектури XVIII ст., розташованій на території Києво-Печерської лаври.

Два відділи музею – експозиційний і фондів – проводять велику наукову роботу, наслідком якої є кілька дисертацій, значна кількість статей, чимало каталогів, інших публікацій. Науковці музею беруть участь у міжнародних симпозіумах, в стінах музею проводять наукові конференції, результатами яких є випуск часопису „Музейні читання”. Матеріали з колекцій Музею історичних коштовностей України завжди викликали зацікавленість як з боку широкого загалу, так і серед учених різних галузей науки. Більшість експонатів музею є невичерпним джерелом відомостей, що сприяють вивченню та пізнанню світогляду, побуту, мистецтва, процесів виробництва тих племен і народів, які населяли територію сучасної України від найдавніших часів. Велика увага приділяється в музеї збереженню культурно-історичних цінностей в інтересах національної й світової культури.

Завдяки копіткій роботі відділу реставрації в музеї відновлено понад 20 тисяч унікальних пам’яток ювелірного мистецтва різних епох. Реставрація цих експонатів дала можливість здійснити ряд виставок за матеріалами фондів музею (пам’яток єврейської культури, шедеврів західноєвропейського мистецтва тощо), на основі яких були створені нові розділи експозиції, а також підготувати і видати каталоги.
З 1975  року Музей історичних коштовностей України здійснює міжнародну виставкову діяльність.
В 1987  році відбулася його перша самостійна виставка в Італії (Флоренція, Генуя). Відтоді науковці музею підготували понад 30 проектів та організували виставки в багатьох країнах Європи, в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Японії.