вторник, 12 ноября 2013 г.

06 грудня – 100 років з дня народження Миколи Михайловича Амосова



06 грудня – 100 років з дня народження Миколи Михайловича Амосова (1913-2002) українського лікаря-хірурга, вченого, письменника, громадського діяча, академіка (Постанова Верховної Ради України від 6 вересня 2012 року № 5214 "Про відзначення 100-річчя з дня народження Миколи Амосова");

 

Амосов Микола Михайлович


Народився
Помер
12 грудня 2002 (89 років)
Київ
Громадянство
Галузь наукових інтересів
Заклад
Вчене звання
Науковий керівник
Відомі учні
Відомий завдяки:
уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана, автор художніх та популярних книжок
Діти

Біографія

Народився 6 грудня 1913 року в сім'ї селян. Мама була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на війну 1914, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — там же — в механічному технікумі.
З 1932 р. працював в Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. 1934 — розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 — поступив в Архангельський медичний інститут, який закінчив з відзнакою 1939. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.
1940 — отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку Німецько-радянської війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом в Москві.[Брянськ].
1952 — переїхав до України в Київ, де проживе 49 років. У березні 1953 захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». З 1958 року починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 — Амосов уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана. З часом наукові дослідження М. Амосова, за його власними словами, сформувались в такі напрямки:
  1. Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
  2. Механізми розуму і штучний інтелект.
  3. Психологія і моделі особистості.
  4. Соціологія і моделі суспільства.
  5. Глобальні проблеми людства.
1962 — обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук УРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 — академік Української Академії Наук.
12 грудня 2002 року на 90-му році життя помер від інфаркту і похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський photo.ukrinform.ua</ref>.

Факти з життя

У 60-х, початку 70-х Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії так і в Старокримській міській лікарні[2].
Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:
Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. На наступний день на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, як би між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробив кур'єром …»
Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989).
Під керівництвом М. Амосова у 1976–1980 роках його учень В. А. Скумін дослідив раніше невідому хворобу, яка згодом дістала назву синдром Скуміна[3].

Сім'я

Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Внучка — Анна.

Книги

M. Амосов — автор більше 400 наукових публікацій та 19 монографій[4][5].
  • 1964 — «Мысли и сердце»
  • 1965 — «Записки из будущего»
  • 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
  • 1977 — «Раздумья о здоровье»
  • 1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
  • 1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
  • 1996 — «Преодоление старости»
  • 1997 — «Моя система здоровья»
  • 1998 — «Голоса времен»
  • 2000 — «Размышления»
  • 2002 — «Энциклопедия Амосова»
  • 2003 — «Мое мировоззрение»

 

Пам'ять

Меморіальна дошка на фасаді будинку, де жив та працював Микола Амосов, по вулиці Богдана Хмельницького, 42
Анотаційна дошка вулиці Амосова з медичним приладом
У 2003 році:
На його честь названо астероїд, відкритий 8 жовтня 1969 року.
"Положення про Премії імені видатних вчених України" // Постанова Президії НАН України "Про затвердження оновленого Положення про премії НАН України імені видатних учених України" № 206 від 11.07.2007
Премія імені Амосова Миколи Михайловичапремія НАН України "За видатні наукові роботи в галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології". Встановлена у 2003 р. Відділення інформатики НАН України. Існує одноіменна премія, яку вручають "За видатні роботи в галузі біокібернетики, проблем штучного інтелекту та розробки нових інформаційних технологій".

Комментариев нет:

Отправить комментарий