КЛАСНЕ КЕРІВНИЦТВО. БЕСІДА. Ввічливість і турботливість

Ввічливість і турботливість

Мета: уточнити уявлення учнів про ввічливість, учити корис­туватись ввічливими мовними формами (будь ласка, вибачте, добрий день, до побачення); викликати бажання піклуватися про інших, виявляти чуйність і турботливість; донести до свідомості дітей, ще найвища краса людини в тому, що вона живе не тільки для себе, а всі свої сили, енергію, хист віддає іншим людям.

Xід бесіди

Учитель. Сьогодні ми поговоримо з вами про те, як повинні поводитись учні з дорослими, товаришами, учителями, батьками, сто­ронніми людьми, тобто про ввічливість. Що, на вашу думку, означає слово «ввічливий»?

Читання вірша С. Погорєловського «Ввічливий».

Запитання:

1.     Кого ж можна назвати ввічливим?

2.     Пригадайте, які твори ви читали про ввічливість.

3.     Чому хлопчикові всі відмовляли на його прохання?

4.     Хто допоміг йому стати ввічливим?

5.     Коли потрібно вживати «чарівне слово»?

6.     Які ще ввічливі слова ви знаєте?

Учитель.

— Діти, я вам розповім про один випадок з Вітею і його сестричкою Олею, а ви подумайте, як можна оцінити поведінку хлоп­чика .

«Прийшовши зі школи, Вітя сів читати книжку. До нього піді­йшла сестричка Оля.

Вітю, дістань, будь ласка, з етажерки мою книжку.

Не заважай!—крикнув на неї Вітя.— Хіба ти не бачиш, що мені ніколи?

Пробач, Вітю, я більше не буду заважати,— сказала Оля й пішла до другої кімнати, до своїх іграшок...»

·        Як поводився Вітя? Що він повинен був зробити?

·        Послухайте, як Галя ставилася до своєї матері.

«Сьогодні мама пізно повернулася з роботи, бо затрималася на зборах. Вона зайшла до кімнати й помітила чорні сліди ніг, що вели у світлицю. Прийшовши туди, побачила свою доньку Галю, яка си­діла в батьковому кріслі й читала книжку. Біля крісла стояли її брудні туфлі, а на столі лежали книжки, хліб, печиво.

-- Галю, чому ти ввійшла в кімнату з брудними ногами? Чому не прибрала зі столу? — запитала мама.

-- Мені ніколи. Не займай мене. Я читаю цікаву книжку.

-- Галю, поприбирай тут, а я піду приготую чай.

-- А що ти завтра робитимеш?

-- Завтра ж вихідний...»

1.     Як можна оцінити поведінку Галі?

2.     Що треба було зробити Галі?

3.     Хто в нашому класі найввічливіший?

Зараз перевіримо. Ви­йди, Оксанко, в коридор, потім зайди в клас і, додержуючи всіх правил ввічливості, попроси книжку.

(Оксана виконує завдання. Учні аналізують її поведінку).

Моральні   задачі.

·        Вчителька дає завдання Юркові:

-- Піди, будь ласка, Юрку, в учительську й принеси журнал.

      Покажіть, як це треба зробити.

·        Черговому потрібно звернутися негайно до вчительки, а вона в цей час розмовляє з батьком Оленки. Що треба зробити?

·        Олег зустрівся в дверях з Надійкою. Що він повинен робити?

Гра «Ввічливі хлоп'ята».

Учитель розповідає, а діти хором вставляють ввічливі слова.

—       Мама послала Маринку до тьоті Ліди за книжкою. Маринка подзвонила у двері, зайшла в квартиру і сказала... (Добрий день). Тьотя Ліда саме відпочивала, дівчинці стало незручно і вона сказала... (Пробачте, будь ласка).

Тьотя Ліда дала дівчинці книжку. Маринка сказала... (Дякую, до побачення) і пішла додому.

Учитель переказує дітям оповідання В. О. Сухомлинського «Здра­стуйте» «Дякую».

ЗДРАСТУЙТЕ

Лісовою стежкою йдуть батько і маленький син. Тиша. Сонце світить. Стукає дятел. Дзюрчить струмок в лісовій глушині, Раптом син побачив: назустріч їм іде бабуся з паличкою.

-- Тату, куди йде бабуся? — запитав син.

-- Побачити, зустріти чи провести,— відповів батько.

-- Коли зустрінемося з нею, ми скажемо їй здрастуйте,— сказав батько.

-- Навіщо їй казати це слово? — здивувався син.—Ми ж зовсім незнайомі.

-- А ось зустрінемося, скажем їй здрастуйте, тоді побачиш, для чого.

Ось і бабуся.

-- Здрастуйте,— сказав син.

-- Здрастуйте,— сказав тато.

-- Здрастуйте,— сказала бабуся і усміхнулася.

І син із здивуванням побачив: все кругом змінилось. Сонце за­світило яскравіше. По верхів'ях дерев пробіг легенький вітерець, листочки заграли, затремтіли. В кущах заспівали пташки — до цього їх не було чути. На душі у хлопчика стало радісно.

-- Чому це так? — запитав син.

-- Тому, що ми сказали людині здрастуй, і вона усміхнулася.

ДЯКУЮ

Дрімучим лісом йшли два подорожні — дід і онук. Була велика спека, подорожнім хотілося пити. Нарешті, вони підійшли до струм­ка. Тихо дзюрчала холодна вода. Подорожні нахилилися, напилися. Дідусь сказав:

-- Дякую тобі, струмочку.—Сказав це дідусь, дістав із сумки ложку і викинув із струмочка кілька жмень мулу. Онук посміхнувся і спитав:

-- Навіщо ви, дідусю, сказали струмку дякую? Він же мертва істота, не ночує ваших слів, не відчує вашої подяки.

-- Це так. Струмок нічого не почує. Коли б води напився вовк, він міг би і не подякувати. Ми ж не вовки, а люди. Людина говорить дякую, щоб не стати вовком.

·        Разом з учителем діти аналізують оповідання.

Літературна вікторина. З якого твору цей уривок?

«Перевів Максим дідуся назад, на той бік вулиці. Він, виявляє­ться, тут-таки недалечко й мешкав. Довів до парадного, біжить, ковзаючись назад, а тут серед вулиці нова пригода: машину на машину занесло. Одній фару вибило, другій крило зім'яло. А перед тими машинами, просто посеред вулиці, перелякана, з блідим, наче крейдою напудреним лицем, старенька бабуся сидить. Збоку корзина перевернута — картопля вздовж асфальту розбіглася, бита яєчня з морквою та цибулею перемішалася. Міліціонер звів на ноги бабусю, плаща на ній рукавичкою обтрусив. А Максим тим часом овочі та яйця вцілілі позбирав».

Запитання:

1.     Як поводився Максим?

2.     Якою можна назвати його поведінку?

3.     Чому він не розказав вчительці нічого?

4.     Яким він був?

5.     У чому виявляється турботливість і чуйність до інших?

6.     Які ви знаєте твори про чуйність і турботливість?

Розповідь учителя.

Вечоріло. Сашко, повер­таючись додому, весело наспівував пісеньку. Раптом плач перервав його пісню. Сашко повернувся. Біля стовпа стояла дівчинка років п'яти і голосно плакала, розмазу­ючи по обличчю сльози.

-- Ти чого? — запитав Сашко.

Дівчинка заплакала ще голосніше:

-- Я... заблудилася.

-- А де ти живеш?

-- Біля парку.

«Це далеко від мого будинку,— подумав Сашко.— Для чого мені туди йти?»

І пішов далі, наспівуючи пісеньку. Але вже не так співа­лося— думка про дівчинку не давала йому спокою. І вітер віяв йому в лице, начебто нагадуючи: «Сашко, як же тобі не соромно? Не захотів допомогти дівчинці!» Сашкові стало соромно, і він повернувся назад.

-- Дівчинко, ти не плач. Я проведу тебе додому.

Він взяв дівчинку за руку, і вони пішли до її будинку.

-- Я навчу тебе співати пісеньку. Хочеш?

Запитання:

1.     Як вчинив Сашко?

2.     Порівняйте поведінку Олеся і Сашка?

3.     Що про них можна сказати?

4.     Хто з них вам більше подо­бається?

5.     Як би ви зробили в такому випадку?

Діти разом з учите­лем аналізують оповідання В. Сухомлинського «Скупий!»

      Моральні правила:

·        Будь завжди ввічливим, чуйним і уважним.

·        Зустрінеш знайомих — привітайся.

·        Допустив помилку, проявив грубість, попроси пробачення.

·        Завжди допомагай літнім людям, товаришам, молодшим.

·        У громадських місцях не штовхайся, поступайся місцем інвалідам, літнім людям, жінкам з дітьми.

·        Ніко­ли не перебивай, співрозмовника, навіть тоді, коли ти з ним не згод­ний, вислухай його до кінця і тільки тоді вислови свою думку.

·        Дружи з «ввічливими словами».

Матеріал до бесіди

В. О. Сухомлинський

СКУПИЙ

На околиці села жив Скупий. Посадив він на своєму городі ви­ноград. Мало хто вирощував його в цих місцях, люди дивилися на  кущі винограду як на диковинку. Через два роки на кущах з'явилися перші грона. Налилися солодким соком. Стали великими, про­зорими.     

Ішла одного разу повз виноградник мати з трирічним хлопчи­ком. Побачив хлопчик виноградні грона і питає:

-- Мамо, що це таке?

-- Виноград.

-- А що це таке? Навіщо він? Який він?

-- Він солодкий. Немає ягоди, смачнішої за виноград.

Схотілося дитині винограду. Мати просить:

-- Дайте, будь ласка, хоч одне гроно дитині, нехай покуштує.

Не дав Скупий дитині грона. А дав однісіньку ягідку, і то його очі спохмурніли: шкода було і ягідки.

Пішла мати з дитиною. А Скупий поставив навколо виноградника високий-високий паркан. Закрив парканом не тільки виноградні кущі, а й хату. Радий Скупий і спокійний: ніхто тепер не побачить його винограду, ніхто не попросить. Та не догледів, як одна гілочка повилася парканом, досягла вершини й зацвіла на ній. Зав'язалися грона на паркані, налилися солодким соком ягоди.

Знов тією самою дорогою йшла та сама мати з дитиною. По­бачив хлопчик виноградні грона на високому паркані й зрадів:

-- Дивіться, мамо, виноград. Чому він виріс так високо?

-- Він не хоче, щоб його закривали від людей парканом.

-- Які гарні ягоди! — промовив хлопчик.

Ці. слова почув Скупий, що стояв за парканом. Він страшенно розгнівався навіть за те, що хлопчик побачив виноград. Від злості серце його розірвалося. Скупий помер, але ніхто в світі не знав про цю смерть, тому що вона закрита була від людей високим пар­каном.

Минув рік, весняне сонце збудило землю, зазеленів виноград. Живим пагонам так хотілося до сонця, такий ненависний був ви­сокий паркан, що вони повалили його. Він упав на землю, і людям відкрилася чудова краса. Ягоди виблискували під яскравим сон­цем, в кожній ягоді відбивалося небо, сонце, прекрасна земля. Люди прийшли на виноградник і стали господарями, а про Скупого на­завжди забули.

М. Пригара

ТОВАРИШІ

Лягав сніжок, як білий мох.

Мела й мела завійка.

Із школи йшли додому вдвох

Володя і Андрійко.

В обличчя снігом вітер бив,

Сердито скуб за вуха.

Один із друзів говорив.

А другий більше слухав.

— У мене тайна є одна,—

Сказав дружок Андрію.

—   Ніхто у світі ще не зна,

—   Про що я завтра мрію!

—   Це будеш знати тільки ти,

Звичайно, по секрету:

Мені так хочеться знайти

Якусь нову планету

І що за люди там живуть,

Весь час мене цікавить.

Я із Землі подамся в путь

І не злякаюсь навіть!

Тут крик із парку долетів

Такий дзвінкоголосий:

На стежці двоє хлопчаків

Дівча скубли за коси.

Умить спинилися дружки,

Урвалися розмови.

Андрійко стиснув кулачки,

Володя зморщив брови.

І смик Андрія за рукав:

— Ти знаєш що, Андрійку?

А я б тут краще не стояв:

Ще встрягнемо у бійку!

Не балакучий був Андрій,

Не говіркий, як Вова.

Він просто кинувся у бій,

Не мовивши ні слова.